Вчора мені стало відомо, що відомого російського проповідника Олексія Прокопенка нещодавно не впустили в Україну. На своїй сторінці Олексій назвав «підлими» дії українських прикордонників, які, посилаючись на негласний наказ, відмовили йому у в’їзді на церковний захід у нашій країні. У коментарях чимало українських християн почали заявляти, що їм «соромно» за нашу країну …
Одразу скажу, що я поважаю Олексія як проповідника і люблю як брата у Христі. Однак вчорашня дискусія переконала мене в тому, що і російські, і багато хто українських християн не розуміють першопричину того, що відбулося. І оскільки суть порушених питань виходить за рамки персони Олексія, вважаю за потрібне звернутися до нього саме в публічному форматі.
Брат Прокопенко, безумовно, мав рацію, коли сказав, що відмова йому у в’їзді в Україну є частиною якогось Божого плану. І я, здається, здогадуюся, якого саме. У цих припущеннях мені допоможе публікація в ЖЖ Олексія від 24.02.2014 «Про участь християн в політичних акціях». Там Олексій нарікав, що «через різне ставлення до політики» між християнами, у яких склалися різні політичні позиції, виникла конфронтація.
Мабуть, Олексій досі вважає, що «різне ставлення до політики» – єдина причина надлому між українськими і російськими християнами. Я шкодую про перенесені братом Олексієм незручності в аеропорту і про фінансові втрати церкви у вигляді вартості квитків, що «пропали». Але також я шкодую про збитки захоплених проросійськими бойовиками протестантських церков в Луганську, Горлівці, Шахтарську … Адже Олексій не зміг приїхати в Україну з тієї ж причини, по якій були захоплені ці церкви – підтримка донецьких бойовиків урядом РФ.
Брате Олексію, Ви як і раніше вважаєте, що у нас просто «різне ставлення до політики»? Що російських протестантів не стосується вбивство у 2014 р. п’ятидесятників Слов’янська? Або побиття в тому ж році в Донецьку пасторів Сергія Косяка й Олександра Хомченко? Ви вважаєте, що російські християни не несуть свою частку відповідальності за гріхи своєї влади (Пс. 11: 9; Соф. 3: 1-7)? Що Ви, як росіянин, можете на восьмому році війни приїжджати в Україну так, наче нічого не відбувається?
У своєму нарисі Ви пишете, що «ми плакали разом з тими, хто плаче з приводу численних смертей 18-21 лютого» і «переживали про благополуччя друзів, які перебували поруч з тими місцями, де свистіли кулі». Але при цьому Ви не говорите ні слова про те, що «численні смерті» і «свист куль» відбувалися за прямої підтримки російської влади і, можливо, навіть з їх участю. Ви заявляли, що «ситуація начебто повернулася в більш мирне русло. Ми радіємо, що наші українські друзі в безпеці і що кровопролиття зупинилося». І це сказано Вами 24 лютого 2014 р., коли російські війська якраз почали захоплення Криму, і загроза кровопролиття багаторазово збільшилася!
Нагадаю Вам, що згідно з Писанням «проклятий пересуває межу свого ближнього» (Втор. 27:17). Російська держава порушила межі України, і цей гріх, безумовно, відіб’ється і на російських християнах. Тому Вам, брате Олексію, слід було б смиренно прийняти на свою голову всі витрати, пов’язані з агресивною політикою Росії. Будучи на Вашому місці, я був би готовий не тільки до депортації, але і до можливого арешту. Такий закон військового часу. І, звичайно ж, про правила в’їзду в Україну (в тому числі і негласні) Ви могли дізнатися заздалегідь.
Брат Прокопенко, як і чимало інших російських християн, став заручником власного небажання брати на себе відповідальність за гріхи правителів своєї країни. Демонстративно «дистанціюючись від політики» і, по суті, ігноруючи агресію Росії проти України, Олексій, імовірно, навіть не допускав, що війна на Донбасі і анексія Криму, виявляється, мають пряме відношення до нього самого.
Життя наочно показало братові Прокопенку, що принцип «я сам по собі, а життя – саме по собі» – не працює. Ухилитися від відповідальності не вийде. Пастор Дітріх Бонхеффер не підтримував політику Гітлера і навіть брав участь у змові проти нього. Однак як німець Бонхеффер не знімав з себе відповідальність за злочини свого «фюрера». Він не говорив: «При чому тут я? Церква – поза політикою». Тому що йшлося не про політичні погляди, а про те, щоб називати добро білим, а зло чорним, а не навпаки (Іс. 5:20).
Але Олексій Прокопенко не тільки ігнорує тему відповідальності російських християн за злочини російської влади. Він взагалі не говорить про ці злочини, немов їх не існує. Натомість Олексій, “ничтоже сумняшеся”, заявляє: «Остання «Помаранчева революція», в якій активну роль зіграли українські протестанти, що діяли сміливо від імені церков, посіяла підозрілість до протестантів з боку російської влади і викликала кілька років тому ретельні перевірки багатьох церков в нашій країні».
Тобто Олексій відкрито заявляє, що в посиленні політичного тиску на російських протестантів з боку путінського режиму винен не сам Путін, а українські протестанти! Виявляється, це вони спровокували російську владу тим, що «посміли висовуватися» і заявити про себе як структурна одиниця українського громадянського суспільства! З таким же успіхом можна звинуватити Йосипа, що він сам спровокував ненависть братів, що продали його в рабство. А що? Раби-євреї звинувачували Мойсея, що він спровокував погіршення політики фараона (Вих. 5: 19-21).
Любий брате Олексію, почуйте мене: якщо російська влада страждає на параноїдальну схильністю до «пошуку ворогів», в цьому немає провини українських протестантів. І Вам слід було б звертатися не до українських протестантів, щоб вони «сиділи тихше», а до російських, щоб вони підняли свій голос проти неправди. Сьогоднішні репресії проти протестантів Росії – результат погодницької позиції, раніше зайнятої самими російськими церквами. Особисто я прогнозував ці репресії ще у 2016 р, коли в РФ офіційно заборонили Свідків Єгови.
Сьогодні смішно читати тогочасні заяви Олексія про те, що мовчання церкви про несправедливість влади необхідно для успішної євангелізації. Тому що очевидно: успішна євангелізація можлива тільки в тих країнах, де право на свободу совісті та віросповідання – непохитне. Говорити про успіх євангелізації в Росії, де будь-яку церкву можна оголосити «екстремістською» і заборонити її діяльність на підставі прецеденту зі Свідками Єгови, – годі говорити.
Брат Прокопенко глибоко «по-радянськи» розуміє текст Рим. 13:1, заявляючи: «Будь-яка влада від Бога. У тому числі невміла. У тому числі та, що не користується симпатіями народу. У тому числі та, яка гнітить народ. І навіть … затамуйте дихання … злодійська і корумпована. Кожен правитель – і хороший, і поганий – дасть за себе звіт на Страшному Суді. А християни дадуть звіт за себе – як вони корилися цій несправедливій владі».
Добре сказано. Ахав з Єзавелю були б задоволені. Вищезазначеною цитатою вони могли би притиснути «бунтівника» Іллю, який влаштував «майдан» на горі Кармел. А ми вкажемо братові Прокопенку, що апостол Павло сам роз’яснює принцип «всяка влада від Бога», коли пише: «Отже, віддавайте всім НАЛЕЖНЕ: кому податок подати; кому мито, мито, кому страх, страх; кому честь, честь» (Рим. 13: 7).
Українські протестанти ніколи не відмовлялися платити податки і виконувати інші законні вимоги будь-якої влади. Але коли вимоги влади є незаконними, коли влада вимагає віддавати їй то, на що влада НЕ має права, така влада втрачає статус «Божого слуги». Вона набуває статусу узурпатора. Таким узурпатором був Саул, а Давид уже при житті Саула був царем з погляду Бога. Тому в контексті Майдану текст «з бунтівниками не спілкуйся» (Пр. 24:21) не застосовний до християн – учасників протесту. Позаяк під час подій на Майдані «бунтівником» був Янукович, а не учасники протесту.
Визнаючи за владою статус Божого слуги, християни водночас лишають за собою право оцінювати, чи законні вимоги влади і наскільки вона сама діє в рамках закону. Брат Прокопенко заявляє, що учасники Майдану «нехтують не лише ясними принципами Письма, а й законами своєї країни». Забуваючи при цьому сказати, що першою законодавство нашої країни порушила тодішня українська влада, присвоївши собі ті повноваження, на які народ її не обирав.
Підбиваючи підсумок, можу сказати, що злам у відносинах українських і російських християн, звичайно ж, не через «різні погляди на політику». Це системний світоглядний злам. Досить згадати той факт, що до 2014 р шановний мною пастор Олексій Коломійцев неодноразово цитував в своїх проповідях Олександра Турчинова (в 2014 р. – в.о. президента України), а після подій Майдану – перестав це робити. Якщо вся справа в «різних поглядах на політику», чому так змінилось ставлення до Турчинова саме як до брата, а не як до політика?
Я вважаю, що йдеться саме про церковну, а не про політичну кризу. І цю криза нам належить разом долати після того, як закінчиться україно-російський конфлікт. Християни обох країн повинні будуть виробити платформу, в рамках якої спочатку примиряться самі, а потім – стануть авангардом загальнонаціонального україно-російського примирення. Прикладом такого авангарду є роль німецьких і польських християн в примиренні цих народів після Другої світової війни.
Читайте також:
Брат Прокопенко має рацію, що у Бога була мета, з якою Олексія не впустили в Україну. І, як я бачу, ця мета в тому, щоб Олексій переглянув свої погляди, викладені в 2014 р, відмовився від своїх помилок і взяв на себе відповідальність. Це ж стосується і інших російських християн, які будуть читати цей текст і сьогодні здивовано заявляють: «Це все Путін! Ми тут ні до чого!». Можливо, для того, щоб Олексій зрозумів свої помилки, йому буде достатньо семи годин в аеропорту і вартості втрачених квитків.
19.06.2021
