Як часто, озираючись назад, ми не звертаємо уваги на те, наскільки жаль за минулим позбавляє нас радощів не тільки сьогодення, а й майбутнього. Адже так хочеться, щоб усе було по-старому. Так, було не ідеально, але було хоча б звично. Однак по-старому вже не буде ніколи! Не перетворюйтеся на соляний стовп – спрямовуйтеся вперед.
Коли у вашому житті стався “часовий струс”, що розділив його на “до” і “після”? Де залишилося ваше “до”? Адже, погодьтеся – так хочеться, щоб було, як до війни. А до війни хотілося, щоб було, як до карантину. Але до цього більшості, яка обрала своїм ватажком кримінальника, що, власне, і спровокував увесь цей хаос, хотілося, щоб було, як до Майдану. Багатьом же, як до того, так і донині, хочеться, щоб було, як у СРСР. Там вони жили мрією про світле майбутнє, нині ж живуть мрією про світле минуле.
Просто диву даєшся – як багато людей ностальгують за “совком”! Була б це туга за молодими роками – їх можна було б ще зрозуміти. У молодості й небо було блакитніше, і трава зеленіша, і дівчата усміхненіші. А тепер дівчата мені більше не посміхаються. Не ті, мабуть, пішли дівчата… Але, як з’ясовується, багато хто сумує саме за системою! Причому половина з тих, хто тужить, у свідомому віці цієї системи не застала, а другу половину свідомий вік уже покинув.
Як багато конфліктів виникає саме через ностальгію за минулим. Причому – навіть у церкві! Адже для тих, хто мріє про минуле, мрії про майбутнє становлять явну і пряму загрозу їхнім сподіванням. Для того, чий предмет мрій – у минулому, кожен, хто мріє про майбутнє – особистий ворог.
Читайте також:
Коли ж, нарешті, все буде нормально? Та ніколи! Аж до повернення Ісуса нормально не буде. Та й ніколи не було від самого моменту гріхопадіння. І як і раніше теж ніколи не було і не буде. Крім сталості змін, незмінна лише любов Христова. Лише до неї потрібно прагнути й за неї триматися.
