Напередодні Нового року Сергій з Ольгою їхали одні в машині. Було тепло і темно. Тихо муркотіло радіо. Вони дуже любили спільні подорожі. Особливо такі як ця. Ніч, приємна погода, легкий сніг, запашна кава й вони вдвох. Зараз, коли діти вже подорослішали, такого задоволення стало більше.
Спочатку, не поспішаючи обговорювали новини. Потім їхали мовчки. Кожен в собі смакував враження минаючого дня, який провели в гостях у старшого сина та його дружини. Рік тому зіграли весілля. І ось народився первісток. Дівчинка. Онучка. Звісно, все спілкування оберталося навколо неї. Нова людина, нове життя…
Сергій та Ольга відкривали для себе незвичайні відчуття. Вони були ще досить молоді, жартома називали один одного «бабуся і дідусь». Діти були щасливі, а вони раділи їхньому щастю.
«Трохи підростемо і до вас у гості» – пообіцяв син на прощання.
День пролетів непомітно…
– Які в тебе плани наступного року? – запитав Сергій у дружини, торкнувшись її руки. Ольга одразу відреагувала ніжно взявши його долоню. Він посміхнувся. Це була їх давня звичка. Навіть коли він їхав один, особливо далеко, то іноді торкався пальцями сусіднього крісла уявляючи теплу руку своєї коханої.
– Плани? – Ольга обернулася, подивилася на нього своїми карими з іскорками очима, посміхнулася та спокійно відповіла.
– Будемо просто жити.
– Просто жити?
– Так.
– Мені подобається – Сергій посміхнувся. – Чудовий план.
Йому стало так добре, так спокійно. Їм обом стало добре.
Незабаром заїхали у своє невелике затишне містечко.
Головна площа нагадувала зимову Нарнію. Повсюди сяяли казкові ілюмінації та прикраси. Велика красуня ялинка світилася й зачаровувала, як наречена на весіллі. Навколо блискучі олені, санки, сніговики, подарунки.
Читайте також:
Величезний банер на будинку мерії вітав мешканців та гостей міста:
«З Новим 2022 роком та Різдвом Христовим!».
Поряд на газоні стояла стела з об’ємними білими буквами та червоним серцем.
«Я люблю Ірпінь»…
Автор: Кузнецов Павло
