Цієї суботи, 28 червня, Україна відзначає День Конституції — державне свято, що закріплене в самій Конституції. Уже четвертий рік поспіль воно проходить в умовах воєнного стану, спричиненого повномасштабною агресією Росії.
Ухвалення Основного закону України відбулося вранці 28 червня 1996 року після майже 24 годин безперервного засідання Верховної Ради — найдовшого в історії українського парламенту. Це стало важливою віхою у становленні незалежної правової держави, закріпивши суверенітет, територіальну цілісність і основні права та свободи громадян.
Відтоді Конституція зазнавала змін, однак процедура внесення поправок залишається складною: для змін у різних розділах потрібно від 2/3 до 3/4 голосів конституційного складу парламенту. Це свідчить про стабільність і водночас гнучкість Основного закону.
Однак ця Конституція — не лише юридичний документ. Уже з перших слів преамбули вона набуває глибшого морально-духовного змісту:
«Верховна Рада України…, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями… приймає цю Конституцію – Основний Закон України».
Згадка про Бога — рідкісне явище у світових конституціях. За словами парламентарів, які працювали над текстом у 1996 році, ці слова не були випадковими. Вони відображають глибинний світогляд українського народу, вкорінений у християнській традиції.
Християнство вплинуло на формування таких понять, як природне право, рівність усіх людей перед Богом, обмеження влади правителів. Саме ці засади згодом стали базовими у розвитку сучасного конституціоналізму.
Зокрема:
Принцип природного права, що випливає з християнської етики, утверджує вищість морального закону над державним — це основа прав людини.
Концепція обмеженої влади розвивалась завдяки розрізненню духовної та світської влади, як у вченні про “два мечі”, що вплинуло на ідею поділу влад.
Прийняття християнства у Київській Русі Володимиром Великим стало важливим чинником розвитку права, освіти, культури та перших збірок законів, таких як “Руська правда”.
Освітній і культурний розвиток, який йшов слідом за християнською традицією, формував правову свідомість народу.
Водночас історія знає і напруження у відносинах між церквою і державою, що іноді породжувало конфлікти й боротьбу за вплив. Але саме ці суперечності сприяли формуванню демократичних механізмів стримувань і противаг.
Таким чином, Конституція України є не лише юридичним актом, а й відображенням глибшої духовно-культурної традиції українського народу. Її ухвалення стало моментом національного єднання, а її зміст — результатом тисячолітнього шляху цивілізаційного вибору, що бере початок із хрещення Київської Русі.
Читайте також:
