Візит Папи Лева XIV до Франції зібрав сотні тисяч людей і знову порушив питання про місце християнства в одній із найбільш секуляризованих країн Європи. На тлі стрімкого зростання кількості хрещень дорослих євангельський теолог Девід Браун говорить про помітну стійкість французького католицизму, хоча нестача священників і загальне скорочення традиційної релігійності залишаються серйозними викликами.
Париж, Лурд і Мец під час апостольської подорожі Папи Лева XIV стали місцями багатолюдних католицьких заходів. Серед учасників були не лише віряни: президент Франції Еммануель Макрон змінив свій графік, щоб бути присутнім поруч із понтифіком, а в паризькій месі взяв участь і прем’єр-міністр.
Масштаб подій створив картину, яка не цілком відповідає звичному уявленню про Францію як суспільство, де релігія дедалі більше відходить із публічного життя.
Видання Evangelical Focus попросило оцінити ці зміни Девіда Брауна — євангельського теолога та засновника церков, який протягом десятиліть служить у Франції та досліджує становище християнських меншин у європейському суспільстві.
Кількість хрещень зросла втричі
Одним із найпомітніших показників можливого відновлення інтересу до католицизму Браун називає кількість хрещень.
Минулого Великодня у Франції хрестилися понад 13 тисяч дорослих і понад 8 тисяч підлітків віком від 11 до 17 років.
За словами теолога, кількість таких хрещень з 2016 року зросла приблизно втричі.
Водночас він застерігає від надто простого висновку про масове повернення Франції до католицизму. Частково зростання кількості хрещень дорослих і підлітків пояснюється різким скороченням хрещення немовлят.
Якщо приблизно 25 років тому у Франції хрестили близько 380 тисяч немовлят на рік, то зараз — близько 150 тисяч.
Тому частина людей, які сьогодні приходять до Католицької церкви й приймають хрещення в старшому віці, раніше могла б бути охрещена ще в дитинстві.
Попри це Браун бачить помітну стійкість серед практикуючих католиків після масштабного скорочення їхньої кількості в другій половині XX століття.
Католицизм зміщується із сіл до великих міст
Ще одна суттєва зміна стосується географії французького католицизму.
За словами Брауна, сьогодні Католицька церква значно сильніше представлена у великих і середніх містах, ніж у сільській місцевості.
Це майже протилежна ситуація до тієї, яка існувала у Франції протягом попередніх двох століть, коли традиційна католицька культура була особливо міцною саме в селах.
Водночас кадрова ситуація залишається складною.
Щороку у Франції висвячують менше ніж 100 нових священників. Через їхню нестачу парафії дедалі частіше залучають служителів з інших європейських країн та держав Африки на південь від Сахари.
За словами Брауна, священники іноземного походження вже становлять близько 30% їхньої загальної кількості.
Паралельно зростає роль мирян: дедалі більше з них отримують оплачувану роботу та беруть на себе практичне управління парафіяльним життям.
Що насправді означає французька laïcité
Окремою темою після візиту Папи стала французька модель світськості — laïcité.
Браун наголошує, що її часто помилково розуміють як вимогу повністю усунути релігію з публічного простору.
Конституція Франції 1958 року визначає Республіку як «неподільну, світську, демократичну і соціальну» та одночасно проголошує рівність громадян незалежно від їхнього походження чи релігії й повагу до всіх переконань.
Основи сучасного відокремлення церков від держави були закладені законом 1905 року.
За поясненням Брауна, його основний принцип полягає в тому, що держава не визнає жодну релігію як офіційну, не фінансує певну конфесію і не виплачує зарплат її служителям.
Однак навколо практичного застосування laïcité давно існують різні підходи.
Одні розглядають закон як мінімальну правову рамку для нейтральності держави. Інші трактують світськість значно ширше — як підставу для максимального усунення релігії з суспільного простору.
Через це, за словами теолога, на місцевому рівні євангельські громади іноді стикаються із запереченнями, наприклад, коли хочуть орендувати муніципальне приміщення для проведення заходу. Водночас Браун зазначає, що ситуація поступово змінюється.
Чому Макрон міг бути поруч із Папою
Присутність президента Еммануеля Макрона на заходах за участю Папи сама по собі, за поясненням Брауна, не суперечить принципу світськості.
«Президент Макрон та інші політики можуть бути присутніми на месі або зустрічатися з Папою, доки чітко зрозуміло, що держава залишається нейтральною», — пояснив він.
Усі основні політичні сили Франції, за його словами, декларують підтримку принципу laïcité, тому серйозного руху за скасування чинної системи немає.
Водночас законодавчі зміни, запроваджені у 2021 році передусім для протидії ісламістському радикалізму, торкнулися також християнських церков і спричинили певне невдоволення.
Попри це, Браун говорить, що французькі євангельські християни загалом приймають принцип відокремлення церкви від держави та розглядають закон як достатньо збалансовану правову основу для діяльності релігійних громад.
Католицькі школи не обов’язково означають католицький вплив
Ще одна особливість Франції — значна мережа приватних навчальних закладів, які отримують державне фінансування. Близько 17% шкіл належать до цього сектору, причому більшість із них мають католицьке походження.
Проте Браун не вважає, що сама їхня кількість свідчить про сильний вплив католицизму на французьке суспільство.
Багато батьків обирають такі заклади насамперед через репутацію кращої дисципліни, а не з релігійних мотивів.
Школи, які уклали угоду з державою, повинні викладати ту саму навчальну програму, що й державні заклади. Релігійні заняття та духовні практики мають залишатися добровільними.
Тому, на думку Брауна, не варто автоматично ототожнювати популярність католицьких шкіл із поширенням католицької віри.
Католики та євангельські християни шукають нові точки співпраці
Помітною тенденцією останніх років стали також спроби зближення практикуючих католиків та євангельських християн.
Деякі християнські літні фестивалі у Франції свідомо створюють простір для представників обох традицій, а одним із головних об’єднавчих елементів стає музика.
На місцевому рівні, однак, формальний екуменізм розвивається значно повільніше.
Браун звертає увагу на цікавий фактор: у питаннях етики, зокрема сексуальної, практикуючим католикам іноді легше знаходити спільну мову з євангельськими церквами, ніж з історичними протестантськими деномінаціями, які часто займають більш ліберальні позиції.
Водночас у суспільному сприйнятті католики та євангельські християни нерідко разом представляють християнську віру перед дедалі більш секулярним оточенням.
Саме тут Браун бачить особливий виклик для євангельських громад.
«Наш виклик полягає в тому, щоб залишатися вірними нашій євангельській вірі й водночас не здобути репутацію тих, хто сіє розділення в суспільстві, яке цінує толерантність», — зазначив він.
Чи можна говорити про католицьке відродження?
Наведені Брауном дані не дають підстав говорити про повернення Франції до рівня масової католицької релігійності минулого.
Кількість хрещень немовлят залишається значно нижчою, ніж чверть століття тому, нових священників недостатньо, а парафії дедалі більше залежать від іноземного духовенства та активності мирян.
Водночас триразове зростання кількості хрещень дорослих і молоді з 2016 року, стійкість практикуючих громад та помітна присутність молодих людей у церковному житті свідчать про процеси, які складно пояснити лише традиційною релігійною спадщиною.
Тому нинішню ситуацію у Франції можна описати не стільки як повернення до колишньої «католицької Франції», скільки як появу нової, менш масової, але в окремих середовищах активнішої форми християнської присутності.
Читайте також:
