Один чоловік нарешті зміг здійснити свою заповітну мрію − взявши великий кредит, він придбав старенький мікроавтобус, який вимагав ремонту. Щовечора він рихтував його, терпляче і копітко постукуючи молоточком. Під час роботи він розповідав трирічному синові, як вони візьмуть маму одного разу, і вирушать на цьому автобусі в подорож.
Одного разу, коли батько був відсутній у гаражі, син вирішив допомогти батькові в ремонті й у такий спосіб прискорити момент щасливого від’їзду. Він узяв молоток і почав стукати по корпусу автобуса, як робив це тато. Увечері, коли батько побачив понівечений автобус, він розлютився так, що в гніві схопив молоток і настукав дитині по руках, примовляючи, щоб він не смів брати без дозволу інструменти й робити те, що йому не дозволяли.
Через три дні дитину, яка постійно скаржилася на біль в опухлих ручках, відвезли в лікарню. Лікарі, щоб врятувати її життя, ампутували обидві кисті. Коли батько увійшов у палату до прооперованого малюка, той, бліденький, із забинтованими куксами, жалібно глянув на тата:
– Татку, чесне слово, коли в мене знову відростуть ручки, я більше ніколи не братиму без дозволу молоток.
Батько повісився того ж вечора.
Понівечений мікроавтобус, дитина, що стала інвалідом, і батько − самогубець. Чи вартувало одне іншого?
Читайте також:
Гнів не творить правди Божої. Гнів може вбити. Тому Бог і каже: «Я розумію, ви не можете не гніватися, є такі речі у вашому житті, які не можуть залишити вас байдужими. Але Я прошу вас, стежте за собою, не заподійте зла іншим і собі. Воно того не варте».
Усе скороминуще в цьому світі, і купа металолому, і навіть зрада та брехня − усе суєта й марнота, коли йдеться про людські життя або про здорову психіку.
