Душа з гріхом – безсила, безборонна.
Отак було, і так сьогодні є.
Як лютий змій колись Лаокоона,
Нехай той гріх її не обів’є.
Невже на поглум і на вічні муки
Ти віддаси цю душу без жалю?
Візьми її, мов скрипку, ніжно в руки
І станеш враз подібним скрипалю.
Вона озветься голосом любові –
Співуча, чиста, сонячна, як вись…
За нею ти в одвіті перед Богом,
За неї у спокуті помолись.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
Схожі статті
