Я не зустрічав ще людини, яка жодного разу не ставила це питання, що йде з глибини: “Де ж Бог?”. Люди можуть говорити, що вони не релігійні, що тема Бога їм байдужа. Але це у звичайному житті, коли все поки що добре. Коли ж трапляється щось страшне, навіть агностики й атеїсти запитують, ні, не просто запитують, а кричать: “Де ж Бог?!”.
Дозвольте мені зізнатися: я теж ставлю таке запитання, а іноді навіть плачу і кричу: “Де ж Ти, Боже?”. Я людина віруюча, і знаю про Бога чимало. І я знаю точно, що Він є. Але де Він? Де Він, коли Він так потрібен мені тут і зараз?
Іншими словами, ми хочемо не просто знати, що Бог є “десь там”, ми хочемо бачити й переживати Його безпосередню присутність у нашій життєвій ситуації. Багато людей можуть сказати про Бога, що Він є – “в принципі” або “на небі”. Набагато менше тих, які можуть сказати: Він – прямо тут, в обставинах мого життя, у мені.
Відтоді, як Бог відкрився людям в Ісусі Христі, Він залишається близьким і доступним для кожного з нас за допомогою Духа Святого. Бог Отець явив Себе в Сині, і ми можемо знати Сина як втіленого і перебуваючого з нами через одкровення Духа Святого.
Хоча Бога-Отця не бачив ніхто ніколи, Ісус показав Його нам (Ін. 1:18). Хоча Ісус вознісся, Він перебуває з нами за допомогою Духа Святого (Ін. 14:26; 15:26; 16:7). Ми не залишені. Триєдиний Бог перебуває з нами.
Де ж Бог? Він не ховається, Він відкривається. Але щоб Його побачити, щоб зустрітися з Ним, ми повинні шукати Його там, де потрібно. Іноді біль, страх, розчарування закривають наші очі, серця, вуха. Ми ніби замикаємо себе у в’язницю і звинувачуємо у своєму становищі всіх – людей, обставини, Бога. Але двері відчиняються зсередини. Бог запрошує нас вийти до Нього назустріч і терпляче чекає, поки ми наважимося на перший крок.
Деякі удають, що шукають Бога всередині себе. Але правда в тому, що крім порожнечі всередині нас нічого немає. Якщо ми хочемо знайти Бога, нам потрібно вийти за межі себе, своїх уявлень, свого минулого.
Нам потрібно знову відкрити й підняти очі, подивитися на наше життя з цікавістю й увагою, тому що Бог присутній у ньому. Куди ж дивитися і де Його шукати?
Триєдиний Бог відкриває Себе трьома способами.
По-перше, Бог як Отець продовжує відкривати Себе у творінні (Рим. 1:20)
Людина спотворила себе і все навколо себе, але створений Богом світ все ще прекрасний. Природа говорить про Творця як геніального, доброго, люблячого. Коли мені потрібно побути наодинці з Богом, я беру з собою Біблію і йду в ліс. Я читаю Боже Слово, але також чую Його голос у шепотінні дерев, поривах вітру, співі птахів; я розпізнаю Його дизайн у красі риб і тварин, неповторних заходах сонця і найтонших налаштуваннях всесвіту.
Друже, якщо ти втомився від безбожного життя, подивися на красу Божого творіння. Ні, краса світ не рятує, але вона нагадує про Бога і показує нам Його знаки.
По-друге, Дух Святий продовжує діяти через свідків воскресіння Ісуса (Дії 1:8).
Він відкриває Себе головним чином у Церкві, у громаді учнів Ісуса, а також у їхньому свідченні світу. Друже, якщо ти не знаєш, куди йти, де дізнатися про Бога або знайти Його, поспішай у живу євангельську Церкву.
Церква – це початок нового Божого творіння. Так, уся природа – це Божий храм, у якому творіння поклоняється Творцеві. Ми в цьому світі – як у храмі. Але в Церкві ми ще ближче до Бога, бо тепер храмом стають люди, народжені від Духа і зібрані навколо Ісуса. Тепер храм – це ми, тепер Бог – у нас.
Ось чому всіх, хто шукає Бога, Святий Дух приводить до Церкви.
По-третє, центром усього одкровення Бога людям залишається Боголюдина Ісус Христос (Євр. 1:1-2).
Усе творіння було викуплене Ним і тепер чекає на Його воцаріння. Церква проповідує спасіння в Ньому і теж чекає Його другого пришестя.
У цьому світі все говорить про Ісуса. Іншого імені, іншого шляху просто немає (Дії 4:12). У Ньому – благовоління Отця. Про Нього говорить і до Нього веде Святий Дух. Без Нього творіння залишається величним, але порожнім храмом. Без Нього Церква перетворюється на звичайну благодійну організацію.
Без Ісуса ми не знаємо ні Отця, ні Духа Святого. Ісус виконав волю Отця й обіцяв послати Духа. З Писання ми знаємо, що Бог ніколи не залишав і не залишає світ без Своєї присутності. Чому? Тому що Він “так полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ів. 3:16).
Втілення Ісуса відкрило кожному безмірну Божу любов і життя вічне. Це дає нам набагато більше, ніж нові знання про Бога. Це дає нам незбагненну близькість із Богом. Чи розуміємо ми це стосовно свого життя?
Ісус – це Бог, який став близьким настільки, щоб прийняти нашу плоть, розділити з нами простий хліб і гіркі сльози, пережити тяготи звичайного земного життя і жахи найжорстокішої страти. Те, що Він помер на хресті за нас, означає, що Він з нами скрізь і завжди, коли ми страждаємо. Той, Хто постраждав замість нас, страждає разом із нами. А разом із Ним страждає вся Трійця.
Єдність Сина і Духа Святого нам легше зрозуміти. Ісус ясно сказав, що Дух Святий продовжить Його місію – “прославить Мене, бо від Мого візьме” (див. Ів. 16:7-15), тобто тут не буде суперечності, тут буде розвиток розпочатого, роз’яснення того, що сталося, виконання обіцяного.
Набагато складніше побачити єдність Отця і Сина. Іноді люди думають, що Ісус – це добрий Бог, а Бог-Отець – суворий; що Ісус на нашому боці, а Отець усе ще проти нас. Іншими словами, по-людськи нам складно вмістити, що Ісус – Бог. Ми схожі на сучасників Ісуса, які відповідали на Його прекрасні проповіді та чудеса приблизно так: “Нам подобається, що Ти говориш і робиш. Але це Ти. А де ж Бог-Отець? Де Він у всьому цьому? Що Він про це думає?”
На зухвале запитання “де Твій Отець?” Ісус відповів так само прямо: “Ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого; якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого” (Ів. 8:19). Тим самим Він дав релігійним лідерам зрозуміти, що вони не знають Бога, якого називають своїм. Вони не просто не знають Бога, вони навіть не можуть знати Його в принципі. Тому що Бог відкривається так, як Сам хоче. Раніше – через закон і пророків. Тепер – в Ісусі. І якщо люди відкидають Ісуса, вони відкидають Бога.
Іншим разом Ісус сказав гранично ясно: “Я і Отець – одне” (Ів. 10:30). Тобто Ісус – це єдиний спосіб що-небудь знати про Отця. Самовідкриття Бога в Ісусі – це єдиний шлях, відкритий для нас до Нього.
Ісус, який страждає за нас і співчуває нам, відповідає на наше болісне запитання: де ж Бог? Бог на хресті. Там не тільки Ісус, там вся Трійця.
Але хіба не залишив Отець Сина на хресті? І хіба не залишає Він нас у наших критичних ситуаціях, коли ми стогнемо або кричимо: “Де ж Ти, Боже?”, страждаючи й помираючи під глузуванням і ударами лиходіїв?
У смертних муках Ісус промовляє дивні слова: “Боже Мій! Боже Мій! Для чого Ти залишив Мене?” (Мт. 27:46).
Це пряма цитата відомого псалма (21:1), і якщо її читати в контексті всього псалма, її сенс уточнюється. Отець ніколи не залишав Сина і ніколи не покидає нас. Ці слова того ж псалма утверджують нас у вірі та довірі: “Ті, хто боїться Господа, вихваляйте Його. Усе насіння Якова! прослав Його. Нехай благоговіє перед Ним усе насіння Ізраїлю, бо Він не знехтував і не знехтував скорботою стражденного, не сховав від нього лиця Свого, але почув його, коли той кликав до Нього” (Пс. 21:24-25).
Отець не відвернувся від страждаючого Сина, Він чув усі Його передсмертні слова і стогони. Отець був там – разом із Сином, у Сині. Отець завжди з нами. Йому можна довірити кожну хвилину свого життя, і навіть останній подих, як це зробив Ісус: “Ісус, виголосивши гучним голосом, сказав: “Отче, в руки Твої віддаю дух Мій”. І, це сказавши, відпустив дух” (Луки 23:46).
Передсмертні слова Ісуса зрозумілі всім тим, хто переживав смертельні муки: “Отче, чому все це так страшно?”. Але в цих же словах є і розрада всім страждальцям: “Віддаюся у Твої руки”. Ці слова звучать незвично голосно, немов Ісус хотів, щоб у цей момент усі побачили Сина, який страждає, в обіймах всесильного Отця.
Батько ніколи не покидав Сина. І Син це знав. Питання “Для чого Ти залишив Мене?” – вираз болю і скорботи, але аж ніяк не сумніву і відчаю. Також це нагадування про пророчі слова Давида, в яких є не тільки плач стражденних, а й торжество всіх, хто сподівається на Господа.
Якщо ми думаємо, що Бог-Отець залишив Сина помирати на хресті наодинці, то в складнощах нашого життя нам залишається лише мучитися і кричати: “Де ж Бог?”. Але якщо ми віримо, що Бог втілився в Ісусі повністю, так що Отець і Син були одним цілим навіть під час смертних мук, то ми вчимося бачити і відчувати присутність Божу в найважчих хвилинах.
Відтоді хрест став символом не стільки страждання і смерті, скільки любові та перемоги. Бог на хресті страждає і торжествує. На хресті проявляється вся глибина людського падіння і вся повнота Божого співчуття до Його блудних дітей.
Читайте також:
Де ж Бог? Він тут. Він чує твоє запитання.
Він показує Себе в красі творіння.
Він запрошує тебе до Церкви, Божої сім’ї.
Він дивиться на тебе очима Ісуса, Страждальця і Спасителя.
Невже ти все ще Його не бачиш?
