На дворі стояла зима люта-прелюта. Тріскучі морози мінялися хуртовинами, та такими, що світу не видно. І треба ж такому, якраз на ту пору, в Андрія порвалися черевики. Один, вже «їсти просив» біля носка, підошва геть відвалилася. Другий на нього споглядав і вже собі «рота пробував розтулити». Аби купити нові, не випадало – у чоловіка зараз з грошима сутужно. Треба було б відремонтувати, та вдома ні клею, ні потрібного інструменту нема, та й не спеціаліст він у тій справі.
«Потрібно здати в ремонтну майстерню, аби підклеїли», – подумав чоловік.
Отож, нікуди діватися – Андрій перепросив старенькі кросівки, що вже впали в зимову сплячку. Тож одівши їх, тепер всю дорогу ловив дрижаки, поки добіг до майстерні. Показав майстрові свою біду. Той, трохи повертівши черевик з відірваною підошвою, лише руками розвів:
– У вашого черевика, молодий чоловіче, підошва з такої гуми, що їх неможливо підклеїти. Так що вибачте – нічим помогти не можу….
«От тобі й на – такий облом», – думав засмучений Андрій мало не тюпаком повертаючись додому.
«Що ж робити? – зайшовши в дім, сушив голову чоловік, з жалем дивлячись на порваний черевик. – У чому я до Церкви піду?»
* * *
Закінчувався суботній день. Вечоріло. На вулицю, зі всіх закутків, повільно виповзали сутінки. Лиш край неба ще й досі палав у багряних відтінках.
– Завтра буде морозяно, – сумно зітхнув Андрій поглянувши крізь шибку на червоний захід сонця.
Впоравшись з домашніми справами, зажурений чоловік присів за стіл. За звичкою, взяв до рук Біблію. Розгорнув. Почав читати, та ніяк не міг зосередитися.
Підперши голову кулаком, на якусь мить, задумався. Збоку лежала розгорнута Біблія. Чоловік знову взявся за читання, проте, не читалося. Його думки весь час поверталися до черевиків: «Доведеться сидіти вдома. Кілька годин у кросівках, у такий мороз, я не вибуду, – зітхаючи міркував Андрій. – А для мене ж, Господи, така радість перебувати в Церкві – слухати проповіді, псалми, спілкуватися…»
Раптом задзвенів телефон. Чоловік взяв до рук слухавку:
– Андрію! – почувся знайомий голос. – Приїдь забери свої черевики.
– Не зрозумів? – розгублено мовив у відповідь.
– До нас гуманітарна допомога прийшла зі Штатів, – пояснив пресвітер. – А там черевики, здається якраз на тебе. Приїжджай, приміряєш.
* * *
У цей зимовий ранок, стояла погожа сонячна днина. Пухка перина зі свіжого снігу, що випав вночі, збивалася під людською ходою. Діти Божі поспішали на недільне богослужіння. На морозі, під їхніми ногами, весело порипував сніг.
Для одного з них, це рипіння вигравало чудесною музикою: «Дякую Тобі, Боже! Ти почув бажання мого серця!» – радісно молився дорогою Андрій прислухаючись до звуків під ногами обутими у майже нові теплі шкіряні черевики…
