Через військову агресію Російської Федерації проти України був представлений «Законопроєкт про заборону Московського патріархату», який було надано для ознайомлення Верховній Раді 29 березня 2022 року. Про це йдеться на сайті парламенту. Проєкт був внесений народним депутатом України Савчук Оксаною Василівною. Документ прийнято Верховною Радою з метою захисту національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, запобігання колабораціонізму, припинення розпалювання міжрелігійної ворожнечі та дестабілізації релігійного середовища в Україні.
Законопроєкт викликав резонанс серед вірян в Україні. Дмитро Горєвой – релігієзнавець та експерт в області релігії, релігійний журналіст. Автор понад сотні наукових, аналітичних та публіцистичних матеріалів на тему релігії в Україні. Закінчив філософський факультет КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Директор Центру релігійної безпеки, співзасновник інтернет-проєкту Cerkvarium, дописувач порталів Lb.ua, Currenttime.tv, Радіо Свобода, Risu.ua, автор та ведучій передач Detector.Релігії прокоментував законопроєкт, висловив свою думку стосовно релігійної ситуації в Україні та відповів на ряд запитань, які хвилюють вірян України стосовно нового законопроєкту.
Прокоментуйте будь ласка, законопроєкт про заборону Московського патріархату на території України.
— Є два законопроєкти: від «Голосу» і від «Свободи». Зважаючи на внутрішньополітичну ситуацію в Україні, не думаю, що вони будуть прийняті. Тому, що це законопроєкти не від керівної партії, в «Голосу» маленька фракція і вони розділилися фактично на дві. У «Свободи» це взагалі єдина депутатка, тому я не бачу перспектив ухвалення суто парламентських. По-друге, якщо так аналізувати законопроєкт, він не дієвий. Це буде ще один законопроєкт, який прийняли, який не виконується і не працює. Ми бачили, як був ухвалений законопроєкт про зміну назви. У 2019 році змінили назви релігійних організацій, центр яких знаходиться в країні-агресорі. Він був прийнятий, але фактично не виконується. В цих законопроєктах теж є така перспектива бути прийнятими й не виконуватися. Чому? Тому, що це дуже важка річ в цих законопроєктах – заборонити цілу конфесію. Наприклад, «Свободою» пропонується покласти на СБУ питання ліквідації та націоналізації майна, мова йде про 10 тисяч юридичних осіб. У нас що, під час війни службі безпеці немає чим зайнятися, як тільки ходити по селах, і опечатувати храми протягом 14 днів. Цей законопроєкт просто ні про що! По-перше, він не буде виконаний. По-друге, він не відповідає техніко-юридичним нормам законотворення тому, що, наприклад, у статті 3, здається, пропонується прописати, що ліквідується Московський патріархат. А як це кореспондується статтею 17, яка детально описує питання ліквідації релігійної організації. Там зазначено, що не може бути ліквідовані законом релігійна організація, а виключно за рішенням суду. Тобто, буде виходити так, що одна норма закону суперечить іншій нормі закону.
Як на вашу думку цей законопроєкт вплине на православних українців, яких приблизно 60 %?
Частина суспільства сприйме це у хвилю війни, але інша частина, самі віряни УПЦ навряд чи це добре сприймуть, хоча і серед них є ті, хто прозрівають, хто хоче вийти з УПЦ МП, але, наприклад, сама УПЦ МП не є однорідною, як би нам не здавалось, що там всі колаборанти тощо. Там є проукраїнське ядро, там є проросійське ядро, але вони в меншості обидва, а більшість − це таке болото людей політичних, які «а какая разница?» і таке інше. Тобто, головна боротьба завжди йде за це політичне болото.
Прийшовши до влади Онуфрій допустив, щоб проросійське ядро захопило дискурс, захопило владу в церкві і нав’язувало цю промосковську політику в цій всій аморфній більшості. Якщо зараз прийняти такий законопроєкт, він налаштує проти більшості й ці промосковські зможуть нав’язати свою волю людям. Тут треба діяти більш витончено, більш ефективно і не забороняти, а, наприклад, підштовхнути до визначення, позбавити знижки на газ, позбавити нульової ставки оподаткування на землю, розірвати договори оренди на майно комунальної й державної власності. Тобто, стимулювати їх щось зробити, не забороняти, оскільки заборона завжди консолідує, а позбавити деяких «плюшок», щоб простимулювати до самовизначення.
Що на вашу думку робити сьогодні УПЦ? Як вона вплине на ситуацію?
УПЦ МП в особі керівників буде всіляко пручатися процесу, тому що керівники, наприклад, митрополит Антоній (Паканич), не зацікавлені в об’єднанні українського суспільства. Вони не хочуть цього, тому будуть вставляти палки в колеса. Наприклад, вони можуть обіцяти: «Ми проведемо собор, попросимо автокефалії в РПЦ, але коли закінчиться воєнний стан». Закінчиться воєнний стан − вони будуть ще щось вигадувати. Навіть якщо вони проведуть собор, вони звернуться до Кирила, а Кирил скаже: «Ой, знаєте, давайте коли ми зможемо всі зібратися, тоді розглянемо ваше питання, а ми зараз не можемо зібратися через санкції, закритий авіапростір в Росії. От ми не можемо, щоб приїхали єпископи з України, з Молдови, з Казахстану, з Європи ще там звідкись. Вони не можуть приїхати, а значить немає кворуму».
Будуть збовтувати це питання, тобто керівництво УПЦ МП буде максимально забалакувати цей процес, щоб відтягнути по суті і не вирішити. Ця ініціатива про священників, які написали листа за трибунал Кирила − це з одного боку добре, а з іншого УПЦ МП отримала перелік священників, яких вони можуть називати неблагонадійними і починати зараз їх шантажувати. Вони вже їх шантажують. Вже є заяви священників, де єпископи їм погрожують. Тобто, вони будуть максимально пручатися і чинити опір, щоб їхня структура церковна не посипалась, щоб священники й віряни не переходили до ПЦУ.
З початку війни предстоятель РПЦ патріарх Кирило відмовчувався, а потім своїми діями та заявами підтримував агресію Росії проти України. Як ви вважаєте, вина патріарха Кирила є політичною?
Безумовно, є провина патріарха Кирила тому, що саме патріарх Кирило був ідеологом і розробником концепції «русского мира». Він перший публічно оголосив, що в перший рік свого патріаршества, восени 2009 року на черговому з’їзді Всесвітнього російського народного собору саме він цю концепцію руського міра оформив. Її потім взяв на озброєння Путін, і власне патріарх Кирило несе повну відповідальність за те, що зараз відбувається. Щобільше, він ще міг би якось зберегти лице коли почалася війна, засудивши дії Путіна, але він цього не робив, і навпаки подарував ікону очільнику Росгвардії Золотову і благословив на, фактично, війну Росгвардію. В храмі Збройних сил він благословив на війну Збройні сили Російської Федерації, вже після початку війни закликав весь народ об’єднатися довкола президента. Він заперечує самобутність буття українського народу і протягом війни, протягом 2 місяців, здається, щонайменше двічі чи тричі заперечував самобутність українського народу стверджуючи, що українці і росіяни − це один народ. Патріарх Кирило є постачальником ідеології для цієї війни, філософським обґрунтуванням її. Тому він несе повну відповідальність за це.
Як, на вашу думку, Україні обґрунтувати ситуацію, коли вона забороняє цілу конфесію, яка становила більшість українців. Чи не є це наступом на свободу совісті?
Так, є певні загрози для свободи совісті, якщо забороняється ціла конфесія, але річ в тому, що в нас така система державно-церковних відносин, що у нас церква не є юридичною особою. Немає у нас одної такої структури, як Московський патріархат в Україні, який от так просто раз і заборонили. У нас кожна окрема церква в кожному селі − це окрема юридична особа. Тому, якщо ми говоримо про Московський патріархат в Україні, то в юридичному плані це 11 тисяч окремих юридичних осіб, які між собою майже нічим не об’єднані, окрім того, що вони у своїх статутних документах прописують, що вони Московський патріархат. Тобто, якщо ми говоримо про юридичну складову заборони, то треба проводити дослідження, збирати докази про факти розпалювання ворожнечі й колаборацію 11 тисяч юридичних осіб. Ви уявляєте собі, який обсяг роботи треба проробити, щоб зібрати належну доказову базу!? І це при тому, що далеко не по всіх буде така доказова база. От, наприклад, якийсь там піп в глухому селі на Волині, який в принципі, в цілому і не проповідував не «русский мир». От просто була там церква Московського патріархату, вони ходили до церкви й служили, а які є правові підстави для того, щоб його заборонити? Правових підстав немає. Звичайно, якщо ми загалом говоримо про якісь заборони, то міжнародні документи й українське законодавство, в тому числі і Європейська конвенція з прав людини, допускає обмеження діяльності релігійних організацій, якщо вони суперечать громадській безпеці, здоров’ю громадян та правам інших людей. Тобто, в контексті РПЦ, яка реально підтримала війну, закликає до агресивної війни, що суперечить безпеці громадян України й правам українських громадян, можна її заборонити тому, що вона несе загрозу. Але знову ж таки, це якщо церква була однією юридичною особою, а коли вона не є однією такою масованою юридичною особою, то це зробити важко, тому що приходиться фактично збирати докази по кожній окремій сільській парафії, тому тут така специфіка.
