Протягом століть український народ протистоїть навалам зі сходу. Московитський цар. “Русский” цар. Голодні комуністичні орди під червоними стягами. Остання їх реінкарнація – Z-рашисти з ідеєю “русского міра”.
Чого вони хочуть? Того самого, що й для інших народів, які вони приборкали і замкнули у своєму душному середовищі – нашого поступового, але неминучого зникнення.
Совєцький союз був гігантським, жахливим, мерзенним інтернатом. Совєцьким інтернатом. Тим самим, куди дітей почасти забирають силою, відривають їх від дому, сім’ї, безпечного середовища, можливості нормально розвиватися.
СРСР став “інтернатом для народів”. В ньому намагалися вивести породу нової людини, висміюючи при цьому етнічні групи, штучно зупиняючи їхній культурний розвиток, знищуючи культурну спадщину.
Найгірші речі ж відбувалися в духовному вимірі. “Смотрящі” цього інтернату намагалися позбавити нас не лише права бути українцями, грузинами, татарами чи чукчами. Вони хотіли вкрасти істину про те, що ми є Божим творінням, що Божий Син прийшов у цей світ, аби почати його відновлення, що вся влада у Всесвіті належить Царю Ісусу.
Ми дуже раділи, коли 24 серпня 1991 року Україна вийшла з цього “інтернату”. Ми відстоювали своє право на свободу роками. З помаранчевими стягами у 2004. В будівельних касках у 2013. Зі зброєю – починаючи з 2014.
А 24 лютого минулого року стало зрозуміло, що ворог намагається знищити нас повністю. Пішов 19-й місяць “триденної” війни, яка насправді триває понад чотири сотні років.
Божою милістю ми не зникли. Знекровлені величезною еміграцією, ми продовжуємо протистояти черговій орді — далеко не першій і, цілком можливо, не останній.
А сьогодні згадуємо, як 32 роки тому, Божою силою і Його милістю, ми вийшли з “бараку”, на якому нашою ж кров’ю було написано “СССР”. Вийшли, щоб ніколи більше туди не повернутись.
З Днем Незалежності, Україно!
