Хто контролює зміст тексту? Автор, текст, чи читач? Варіант із читачем одразу відпадає, шкода й говорити, а текст, – як дишло, куди повернув, туди й вийшло. Ясна річ, смисл контролює сам автор. І саме в цьому, властиво, й полягає суть екзегетики, як висловився один мій знайомий викладач біблійної герменевтики − залізти в голову автора, наскільки це можливо.
Слово – це інструмент комунікації, воно не існує саме в собі. Так і текст: нам щось хотів сказати автор. З текстом ми можемо зробити що завгодно, крутити й підгинати його, як душа бажає. А ось з автором так не вийде: змусити його говорити те, що нам хочеться, не так легко. Він суб’єкт комунікації, а не об’єкт нашої методології. Не достатньо словника і знань граматики, щоб зловити смисл написаного. Потрібно щось більше, а це те, що в принципі є важливим у будь-якому спілкуванні, а саме проникливість, уважність, вміння слухати й чути іншого, повага до співрозмовника, чуйність, смирення.
Читайте також:
Без цих чеснот ми приречені чути тільки себе. Текст не проявить до нас великодушності, він не відкриє нам захованого в ньому смислу. Богословською мовою цей принцип звучить так: щоб розуміти Писання, потрібно мати того самого Духа, якого мали ті, що його писали.
