У Новому Завіті є історія про те, як загадковий «хтось», задавши Ісусові питання, залишився незадоволений відповіддю. Чи можемо ми з деякою часткою ймовірності відповісти на нього, виходячи з того, що нам відомо про цю людину з Писання.
«Хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю благий Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?
Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Якщо ж хочеш увійти в життя, то виконай заповіді. Каже Йому: Які саме? Ісус же сказав: Не вбивай, не прилюбодій; Не кради; не свідкуй неправдиво Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе. Говорить до Нього юнак: Це я виконав від юнацтва свого; Чого ще бракує мені?
Ісус сказав йому: якщо хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб на небесах; і приходь і йди за Мною.
Почувши це слово, юнак відійшов з сумом, тому що у нього великі маєтки він мав»(Від Матвія 19: 16-22).
А засмучуватися було про що. Адже за встановленою в равіністичною культурою традиції відносин учень сам вибирав, біля ніг якого вчителя сидіти. В будь-який момент він міг перейти до іншого наставника, але – за одним винятком. Якщо учень питав вчителя, як йому належить вчинити відповідно до Галахи (Тори та іншими приписами), він тим самим визнавав його авторитет і брав на себе обов’язок виконати рекомендацію. У цьому випадку, він вже не мав права ставити те ж саме питання іншому вчителю, сподіваючись на іншу відповідь – це вважалося лукавством.
Ким же був цей загадковий «хтось»? Назавжди він відійшов від Учителя, або повернувся до Нього згодом? Як склалася його подальше життя? Два тисячоліття дослідники Писання задаються цим питанням, залучаючи до його вирішення всі доступні засоби – від мізерних історичних даних до незліченних багатств вільного польоту фантазії. Чи можемо ми з деякою часткою ймовірності відповісти на нього, виходячи з того, що нам відомо про цю людину з Писання.
Наведений вище фрагмент повідомляє нам, що:
- (1) це був юнак (Від Матвія 19: 20,22), у якого
- (2) великі маєтки він (Від Матвія 19:22). Лука уточнює останнє твердження, вказуючи, що
- (2 а) він був дуже багатий (Від Луки 18:23), а також додає, що
- (3) він був із начальників, говорячи (Від Луки 18:18). Троє євангелістів стверджують, що юнак цей
- (4) заповіді зберіг від юності своєї (Від Матвія 19:20, Від Марка 10:20, Від Луки 18:21). Крім того, Марк додає, що
- (5) Ісус, глянувши на нього, полюбив його (Від Марка 10:21).
Отже, нам відомо п’ять відносно незалежних ознак, якими володів цей загадковий «хтось». Звичайно, ознака «із начальників» може бути пов’язана з ознакою «дуже багатий». Але між ознаками «юнак» і «із начальників» кореляція зворотна. Так що в середньому ми можемо з певною часткою допущення вважати всі ці ознаки відносно випадковими.
Різні автори пропонують різні варіанти вирішення цієї шаради. Однак у кожного – свої проблеми. Наприклад, багатий юнак Іоанн Марк не відповідає критерію «із начальників», а багатий із начальників, говорячи про Йосипа Аримафейського – критерію «юнак».
Але чи не зустрічаємо ми на сторінках Нового Завіту ще кого-небудь, до кого підходили б всі ці характеристики? Відповідь – так! Ми знаємо як мінімум ще одного героя новозавітної історії, який цілком вписується в задані параметри. Це – Савл із Тарсу, майбутній Апостол Павло. Судіть самі: Євангеліє повідомляє нам, що це був юнак (Дії 7:58), наділений владою і володів правом голосу в Синедріоні – вищій духовно-політичній раді Ізраїлю (Дії 26:10)
Нам не відомо, які саме були доходи батьків Савла, але ми знаємо, що його батько був римським громадянином і займався пошиттям наметів. Римська армія постійно потребувала цей товар, і нестачі в держзамовлення, мабуть, не було. Цей бізнес згодом дозволяв Павлу не тільки не померти з голоду протягом вісімнадцяти місяців, проведених в Коринті (Дії 18: 3), а й три роки утримувати всю місіонерську команду в Ефесі (Дії 20:34). Батьки Савла були здатні як дати йому престижну світську освіту в Тарсі Килікійському, так і послати його для духовного виховання в Єрусалим до Гамалііла (Дії 22: 3), самого шанованого з вчителів Ізраїлю.
У будь-якому випадку, фраза «я від усього відмовився, і вважаю все за сміття» (Филип’ян 3: 8) належить до відомих «міцних висловлювань» Апостола, благоговійно пом’якшеним перекладачем. Якби Савлу не було від чого відмовлятися, це висловлювання було порожньою демагогією. Судячи ж за драматизмом цієї заяви, відмовитися йому довелося від чималого. І, до речі, чи не до цього закликав юнака Ісус, який підійшов до Нього ? Відмова від усього могла, таким чином, бути виконанням вказівки Спасителя.
Крім того, Павло повідомляє про себе, що він «по правді перед законом – невинний» (Филип’ян 3: 6). Це означає, що майбутній Апостол не порушив жодної з заповідей від юності, тобто з кожним днем своєї Бар-Міцва (буквально назва цього обряду означає «син заповіді»), після якого єврейський хлопчик вважається юнаком і сам несе відповідальність за свої вчинки, раніше вона лежала на його батьках.
Нарешті, Ісус Сам свідчить про Савла: «Цей у мене вибрана посудина» (Дії 9:15).
Отже, всі п’ять ознак збіглися! Невже ми розкрили таємницю цього загадкового «хтось»? Невже євангеліст і канцлер Лука натякає нам про найпершу особисту зустріч Спасителя з майбутнім Апостолом язичників? Адже не міг же Савл, навчаючись у Гамалиїла в Єрусалимі, не зустрітися з Ісусом ?! Адже він же сам потім скаже про євангельські події царю Агриппі, що не може бути що від нього «що-небудь з цього сховалось, бо це не в закутку діялось» (Дії 26:26) ?
Погодьтеся, звучить заманливо! Ми можемо навіть піти далі й, для більшої науковості, застосувати до цієї події теорію ймовірностей, намагаючись хоча б приблизно оцінити ступінь достовірності наших висновків. Наприклад, наскільки ймовірним є те, що перша ж зустрічна з нами людина буде юнаком? Прийнявши 75 років за зразкову тривалість життя (Псалтир 89:10), а період юнацтва за 15 років (скажімо, – вік від п’ятнадцяти до тридцяти), отримаємо ймовірність 1: 5. Однак, оскільки ймовірність того, що ця людина буде чоловічої статі, складає 1: 2, підсумкова ймовірність становить 1:10.
Ми не можемо точно оцінити наскільки ймовірним є те, що ця людина буде із начальників, говорячи, але, мабуть, співвідношення 1: 100 швидше буде заниженим, ніж завищеними.
За консервативними оцінками ми можемо вважати більш-менш багатим кожного десятого. Однак поняття «дуже багатий», мабуть, має на увазі багатого серед багатих, і тому оцінка очікування випадкової зустрічі дуже багатої людини як 1:50, швидше за все, також не буде завищеною.
Зізнаюся чесно, мені не довелося поки зустріти жодної людини, яка зберегла всі накази юнацтва свого, а щодо правди в Законі непорочної. Тому приймемо ймовірність такої зустрічі не вище ніж 1:100.
Найважче оцінити ймовірність того, що ця людина буде любимою Ісусом обраною Ним посудиною.
Зробимо чисто формально: раз з п’яти тисяч чоловік, крім жінок і дітей обраними посудинами були дванадцять учнів, (Від Матвія 14: 21-22), шукана ймовірність буде не більше 12:5000 ≈ 1:400.
Оцінивши за найбільш консервативними мірками ймовірність наявності у першого зустрічного всіх зазначених параметрів одночасно, і вважаючи ці параметри відносно незалежними, ми можемо з повним правом застосувати закон множення ймовірності й з’ясувати, що ймовірність зустріти людину, що володіє всіма п’ятьма ознаками одночасно, не вище, ніж один до двох мільярдів.
З історичних же даних нам відомо, що населення Єрусалиму становило в той час близько сорока тисяч осіб. Таким чином, ми можемо сміливо стверджувати: ймовірність того, що «хтось», який підійшов до Ісуса, і Савл із Тарсу – одне і те ж обличчя, становить, ні багато ні мало, 1:50 000!
Вражає? Дійсно, вражає. Але доводить це щось? Зовсім нічого. Ймовірне і необхідне – абсолютно не одне і те ж. Бо часом трапляються і малоймовірні події, а при Божому втручанні – навіть неймовірні зовсім. Наприклад – воскресіння Христове.
