Джордано Бруно, O. P. (справжнє ім’я: Філіппо, італ. Giordano Bruno – італійський філософ епохи Відродження. Бувши католицьким священником, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму.
Коли в розмові з ким-небудь, хто свято вірять в казку про те, як церковники спалювали видатних діячів науки на вогнищах інквізиції, попросиш назвати хоча б кількох спалених вчених, у відповідь неминуче почуєш список видатних представників Церкви, що мирно спочивають у славі й популярності.
Тоді-то обов’язково і спливе ім’я Джордано Бруно – єдиного персонажа атеїстичного епосу про боротьбу добра в особі науки з релігійним злом, до якого можна застосувати поняття «спалили». От тільки ваші співрозмовники забудуть дещо згадати: до природознавства цей італійський поет і філософ-пантеїст не мав жодного стосунку. Ані про дослідження, що проводилися відступником-домініканцем, ані про вчинені ним наукові відкриття нікому нічого невідомо. Космологічні ж ідеї Бруно мали широку популярність ще з часів античності.
Вирок у справі Бруно був винесений судом губернатора, тобто світською владою. Філософ був визнаний винним в порушенні присяги (порушення добровільно ним же самим даних чернечих обітниць), в прихильності езотеричним ідеям і окультним практикам. За законами того часу це було кримінальним злочином (в ті далекі часи за дане слово було заведено відповідати). Слідчі дії були ретельно запротокольовані, матеріали справи доступні для ознайомлення всім, кого цікавлять факти, а не казки.
Неодноразові пропозиції про помилування у разі каяття Бруно відкидав з маніакальною завзятістю. «Перемога в руках Долі, – написав він за кілька днів до смерті, – Хоч би що там було зі мною, хто б не виявився переможцем, майбутні століття не будуть заперечувати, що я не боявся померти, був неперевершеним у сталості й вважав за краще сміливу смерть ніж боягузливе життя». Навіть тут мова йшла про перемогу, а не про правоту.
У питаннях космології Бруно дотримувався вчення про вічність всесвіту (категорично спростованого наукою) і про реінкарнацію людських душ (що взагалі науки не стосується). У сфері богослов’я він заперечував догмат Трійці, відплату за гріхи, непорочне зачаття, спокутне значення жертви Христа, роль віри в спасіння. На думку Бруно, Христос був магом, Його чудеса були уявними, а смерть – безглуздою випадковістю. Жодного із зазначених звинувачень підсудний не відкидав.
Читайте також:
При цьому, знову ж таки, не варто забувати, що страчений Бруно був в 1600 році, тобто за шістнадцять років до короткострокової заборони на поширення праці Коперника «Про обертання небесних сфер», яка вже 57 (!) років вільно поширювалась. Вже третє покоління дослідників природи активно обговорювало її математичні гідності, намагаючись з’ясувати джерело систематичної похибки, властивій моделі Птолемея / Коперника (їх описи відрізнялися лише вибором системи координат).
Ані про підтримку геліоцентризму, ані взагалі про будь-яку наукову діяльність Бруно, ні в обвинувальному висновку, ні в його вироку не сказано ані слова. Так що насправді не Бруно піддавався гонінню за розповсюдження ідей Коперника, а праця Коперника була згодом тимчасово (на чотири роки) заборонена почасти й тому, що на неї посилався Бруно.
