Сучасний український університет сьогодні – це не лише простір лекцій та досліджень, а й зона щоденної боротьби з виснаженням, в умовах блекаутів та тривалого стресу.
Як зазначає видання ZN.UA, людський вимір Вашингтонського форуму був важливим не як емоційний додаток, а як частина стійкості системи.
У цьому контексті дискусія за участю магістра філософії і релігієзнавства, пастора, голови обʼєднання церков єхб Рівненської області Андрія Корнійчука прозвучала прагматично: йшлося не про конфесійну надбудову над університетом, а про інфраструктуру підтримки. Бо «якщо не витримують команди, не витримують і процедури, й тоді не працює вся архітектура довіри».
До Вашої уваги – повний текст промови Андрія Корнійчука.
Ми знаємо, що Україна сьогодні стікає кров’ю, але водночас, вона не втратила душу.
Ми воюємо не лише зброєю. Україна бореться не лише за свої території. Ми боремося за гідність людини, за свободу совісті, за право залишатися живою нацією, незламаною.
Жодна війна не ранить так глибоко, як війна за серце людини…
Сьогодні день народження німецького пастора Дітриха Бонхеффера, який боровся проти нацистської влади Гітлера і був страчений за два тижні до капітуляції Німеччини. Він сказав сильну фразу:
“Ми маємо не лише перев’язувати рани жертв, що потрапили під колеса несправедливості, але ми маємо і вставляти палиці в колеса цієї системи”.
Тому дякую всім, хто докладає зусилля, щоб принести справедливість і вставити палицю у колесо зла.
Наші студенти сьогодні навчаються під звуки сирен, у тривозі за близьких на фронті, з болем втрат.
І часто нас, священнослужителів, вони запитують: а де, власне, Бог в цій війні? Чи є сенс жертви? Як, власне, жити далі? І саме тут народжується покликання академічного, саме академічного капеланства…
Що це таке академічне капеланство? Це не політика, це не ідеологія, це служіння людині на місці формування майбутніх лідерів.
Капелан приходить не з наказом, він приходить з відкритими руками і відкритим серцем. Він слухає, він молиться, він підтримує, він допомагає людині не зламатися.
Ми сьогодні чуємо часто брехню російської пропаганди, яка поширює тезу, що в Україні переслідують священників, там немає релігійної свободи і іншу брехню. Думаю, що ви це чули неодноразово.
Але правда інша і реальність зовсім інша. Те, що ми бачимо на місцях: за роки війни відбулося те, що десять років тому здавалося практично неможливим. Подивіться, католики, православні, протестанти, капелани різних традицій почали служити разом.
Ми разом зараз стоїмо біля поранених, разом молимося над загиблими, разом підтримуємо сім’ї. І особливо цінним є те, що міжконфесійний діалог увійшов в академічний простір через ряд круглих столів та відкриті дискусії, які ми вже проводимо у Києві, у Львові, у Рівному, у Чернівцях, саме в університетах.
Священники різних конфесій сідають за один стіл разом із науковцями. Сідають не для боротьби, не для протистояння, а для пошуку миру для нашого народу.
Капелан не замінює психолога. Він має іншу методику, може дати якісь інакші речі, які стосуються душі, буття і сенсу. Він приносить надію, бо людина може мати поліковане тіло, але без лікування душі залишитися зламаною.
Наша мета як тих, хто є капелани, – це привести особистість до гармонії такої, яку задумав Творець.
Три рівні гармонії
І я хочу зараз запропонувати три рівні гармонії, як мету академічного капеланства.
1. Екзистенційна гармонія, тобто мир з Богом. Це формування світогляду, який дає сенс буттю, який дає відповідь на питання: для чого я тут?
2. Це гармонія також особистісна, а саме це мир з Богом, мир з собою. Це зцілення внутрішніх конфліктів, це зцілення від стресу, від травм.
3. Соціальна гармонія – це мир із ближнім. Тому що без миру з ближнім не буде миру ані в школі, ані в сім’ї, ані в університеті.
Дуже гарно сказав Григорій Сковорода:
“Шукайте Бога не в храмі, а в серці своєму”.
Варто зауважити, що у Острозькій академії, яка є першим вищим навчальним закладом у Східній Європі, ще з шістнадцятого століття духовні і інтелектуальні кола були тісно пов’язані разом. Засновники академії і системи освіти, яку вони формували, не розділяли віру і науку окремо.
Християнство покликане формувати цілісну особистість, для якої розуміння світогляду, заснованого на ідеях Святого Письма і Божої волі, було частиною пізнання світу. Богослови, філософи, священнослужителі не протиставляли віру і розум, але вони вчили гармонійно їх поєднувати.
Пригадайте Оксфордський університет. Ви знаєте, до речі, який девіз цього університету? Dominus illuminatio mea, значить “Господь моє світло” на латині. Це текст, взятий із 27 Псалма, і по суті, він означає, що знання – це дар світла. Це поєднання віри і розуму. Це пошук істини як певна духовна місія.
Духовне здоров’я для нас – це основа здорового суспільства. Якщо немає миру в серці, його ніколи не буде в сім’ї, його не буде з дітьми, що сьогодні так важливо.
Не буде миру в школах, не буде миру в університетах, в іншому освітньому просторі.
Тому саме академічне капеланство – це не додаток якийсь, а стратегічна інвестиція у відновлення нашої нації і, власне, наш цивілізаційний вибір.
Україна відрізняється від росії і світ має чути, що Україна – це не російська модель, не державна церква, не контроль над свідомістю. Україна – це свобода совісті, це вільнодумство, це діалог, це повага до людини.
В Євангелії Ісус сказав особливі слова: “Прийдіть до мене всі стомлені та обтяжені, і я заспокою вас. Візьміть на себе ярмо моє і навчіться від мене, і отримаєте спокій душам вашим”.
Сьогодні Україна втомлена, але ми не зневірилися. Ми потребуємо не лише зброї, ми потребуємо партнерства у зціленні душ.
І академічне капеланство – це дуже важливий міст між вірою, наукою і майбутнім України. Тому я сподіваюся, що платформа цього форуму науки і освіти сприятиме його утвердженню, інституційному утвердженню, і ми разом будемо відбудовувати нашу країну. Дякую вам за молитви, дякую за підтримку, дякую за солідарність з Україною! Дякую за увагу.
