Щовівторка у мене приймальний день у Домі молитви. Не планую жодних поїздок і намагаюсь завжди бути на місці. Всі знають, що цього дня мене тут можна застати.
Був спекотний літній день. Опівдні в таку жару навряд чи хтось прийде, подумав я, і занурився у читання християнських журналів. Та несподівано мені сказали, що біля входу на мене чекає якась людина.
- Якщо вам страшно. У вільному доступі книга: “Перемога над смертю”
- “Чому в Божому творінні є смерть і страждання?”
Коли я вийшов на двір молитовного дому, то побачив старого знайомого. Він працював зі мною на заводі, на випробувальній станції. Випробовував тягові двигуни електровозів. Ми не бачились понад десять років.
- Сашко, як ти вирішив зайти?! – вигукнув я.
- Та, ось, ішов повз і вирішив зайти. Все ж таки чимало років разом пропрацювали.
Ми зайшли до Дому молитви. Я розпитував, як справи на заводі, хто ще зі спільних знайомих працює. Він неквапно розповідав то про одного, то про іншого. Але раптом різко спинився і каже:
– А т пам’ятаєш Т.? Так ось його вже немає…
– Як немає?! – вихопилось у мене. І я до дрібниць згадав одну з наших розмов з цією людиною. На заводі довкола мене часто збиралися люди й запитували про віру. Я намагався докладно і ясно відповідати і завжди розповісти про Бога. Так було і цього разу. Т. стояв неподалік й уважно слухав. Потім підійшов і гучно запитав:
– Якщо я покаюся за рік до смерті, Бог мене простить?
– Звісно, простить – відповів я.
– А якщо за місяць до смерті? – знову запитав Т.
– І тоді Бог простить, коли покаєшся, – сказав я також гучно, щоб чула решта.
– А якщо за тиждень до смерті покаятися, чи можна розраховувати на місце в раю? – далі розпитував він, а люди, які стояли поряд, уважно стежили за діалогом.
– Якщо щиро навернешся і покаєшся, то Бог прийме грішника до своїх осель, – підтвердив я. Т. підійшов ближче і наполегливо допитувався далі.
– А якщо за годину до смерті покаятись, прийме Бог моє покаяння?
– Звісно, прийме, якщо щиро, від усієї душі. – Він помовчав, потім, дивлячися мені в очі, запитав з особливою інтонацією:
– А якщо я покаюся за п’ять хвилин до смерті, Бог простить мене?
– Звісно, простить! – я зробив акцент на слові «простить»; але ти не знаєш, коли тобі залишиться жити п’ять хвилин. Дивись, не встигнеш! – кинув я йому вже навздогін…
– Нічого! Я встигну, – упевнено сказав він. – Ось побачиш, покаюсь за п’ять хвилин до смерті, і, сказавши це відійшов у бік.
Згадав цю давню бесіду з Т., я запитав у свого візитера:
– Як же він помер, чому?
– Його син застрелив. Після домашньої сварки він заснув. А о п’ятій ранку син, якого він напередодні ввечері сильно образив, зняв, повішену на стіну над ліжком рушницю, і з відстані тридцяти сантиметрів вистрелив йому в голову; її рознесло на шматки…
Мене як струмом прошило. Він пішов з цього життя без покаяння, після сварки. І тепер нічим не виправити його вічного становища. Мені пригадалися слова поета:
«И мучиться вовеки от сознанья,
Что мог спастись, но сам не захотел!»
Я розповів про бесіду з Т. своєму гостеві. І додав:
– Поквапся примиритися з Богом, щоб і тобі не запізнитися.
Але мій несподіваний гість засовався на стільці, подивився на годинник і сказав, що йому час іти. Після цього він більше не заходив до мене. Але цю жахливу історію я завжди згадую, коли розмовляю з невіруючими, а вони шукають виправдання своєму невір’ю.
«Бо каже: «Приємного часу почув Я тебе, і поміг Я тобі в день спасіння! Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2 Коринтянам 6:2)
Леонід Петренко: “Нотатки пресвітера”
Переклад: Михайло Назаренко
[sc name=”futerblock” ]
