Ще до того, як у небо злітають ракети, Росія запускає інший, не менш небезпечний механізм — «духовну зброю». Релігія в російській стратегії давно перестала бути простором віри й совісті, перетворившись на інструмент гібридної війни, здатний проникати в суспільства без кордонів і блокпостів.
Про це йшлося під час форуму Стійка Європа: Форум протидії російській дезінформації та пропаганді, що відбувся у Брюсселі та був присвячений релігійному виміру російської дезінформації.
Україна як «лабораторія» духовної агресії
Українські релігієзнавці ще на початку 1990-х років попереджали: російський вплив у релігійній сфері формується не випадково, а як довготривалий проєкт. Тоді він мав вигляд «м’якої сили» — культурних зв’язків, літератури, спільних богословських наративів. Саме цей фундамент згодом був використаний для легітимації агресії.
Держава серйозно заговорила про проблему лише після 2014 року. А у 2022-му релігійна риторика стала прямим виправданням вторгнення — Кремль публічно заявив про «захист православних».
Реальна ситуація на звільнених і прифронтових територіях показала інше: релігійна мережа використовувалася як інфраструктура впливу.
Досвід Донеччини: коли проповідь стає пропагандою
Під час виконання обов’язків у групі цивільно-військового співробітництва на Донецькому напрямку у 2023 році було зафіксовано показовий факт: у Покровську співвідношення громад ПЦУ та УПЦ (МП) становило 1 до 8, навіть на другому році повномасштабної війни.
У храмах продовжували звучати наративи про «братній народ», «смутні часи», а також поширювалася друкована продукція з Росії. Україна запізно усвідомила масштаби проблеми — і саме тому цей досвід сьогодні є застереженням для Європи.
Релігія як експортна зброя
Україна стала територією, де Росія відпрацювала механізм використання віри як інструменту війни. Тепер цю модель готують до ширшого застосування.
Показовою стала заява патріарха Кирил про необхідність «денацифікації свідомості європейців». Це чіткий сигнал: геополітичні амбіції Кремля знову маскуються під «духовну місію».
Єресь, легалізована війною
Позитивним кроком стало рішення Конференція європейських церков, яка у грудні 2025 року публічно засудила богословські концепції Російської православної церкви.
Йдеться, зокрема, про:
-
ідею «вічного спасіння» для російських військових;
-
міф про Москву як «Катехон» — нібито «утримувача світу від зла».
Водночас низка міжнародних інституцій продовжують демонструвати небезпечну нерішучість.
Міжнародна сліпота: свобода чи прикриття?
-
Всесвітня рада церков активно обговорює «утиски релігійної свободи» в Україні, але уникає теми викрадених українських дітей.
-
Окремі експерти Організація Об’єднаних Націй заявляють, що свобода релігії не може бути обмежена навіть під час війни, фактично ігноруючи аспект національної безпеки.
Проте ключове питання залишається без відповіді:
чи є «свободою віри» діяльність агентурної мережі?
В Україні відкрито понад 200 кримінальних проваджень щодо кліриків УПЦ. Йдеться не про богослужіння, а про виправдання війни, підтримку тоталітарної ідеології та державну зраду.
Європейський контекст: від вітражів до репарацій
Під час перебування у Брюсселі прозвучало символічне порівняння: захоплення вітражами брюссельських соборів і водночас — пам’ять про Миколаївський костел у Києві, який втратив свої вітражі через російські обстріли.
Окремо було наголошено на проблемі заморожених російських активів:
«Коли зло не карають, воно повертається. І наступного разу — б’є сильніше по Європі».
Як розпізнати релігійну диверсію
Релігія діє тонше за зброю: вона перепрограмовує ідентичність. Людина перестає мислити себе громадянином і починає ототожнювати віру з ідеологією «русского міра». Це — повільний, але надзвичайно глибокий процес.
Україна не пішла шляхом прямої заборони. Натомість держава обрала модель відмежування, залишивши громадам вибір — ПЦУ, Вселенський патріархат або інший статус.
Ключові маркери небезпеки:
-
Наявність зовнішнього центру управління в державі-агресорі
-
Політична лояльність іншій країні
-
Виправдання війни, насильства або геноциду
-
Підміна громадянської ідентичності ідеологічною
Якщо відповідь «так» — це не релігія. Це диверсія.
Підсумок
Український досвід показує: війна починається задовго до перших вибухів. Європа ще має шанс не повторити ці помилки. Але для цього потрібно навчитися відрізняти віру від її мілітаризованої імітації — і діяти на випередження.
Читайте також:
