Місто Ополе на південному заході Польщі, за 440 кілометрів від українського кордону, стало домом для сотень українців, які знайшли тут не лише притулок, а й духовне відродження. Саме завдяки їм місцева п’ятидесятницька громада Ostoja Church перетворилася на живу, багатонаціональну спільноту.
Джерело: Christianity Today
Пастор Маріуш Мушчинський, який очолює церкву з 1952 року, розповів, що з початку повномасштабної війни щонеділі громада молиться за мир в Україні — польською та українською мовами.
«Ми ніколи не пропускаємо цієї молитви. Вона стала частиною нашої ідентичності», — каже пастор.
Коли у 2022 році в Польщу рушили потоки біженців, Ostoja Church стала першою організацією в місті, яка почала приймати людей. Очікували близько сотні переселенців, а вже за два дні прийняли пів тисячі. За перший рік допомогу отримали понад 900 українців.
Пастор і волонтери залучили весь місцевий бізнес: готельєрів, власників житла, керівників гуртожитків, підприємців — і розселили всіх за 24 години.
«За одну ніч наша громада змінилася. Ми стали міжнародною церквою, яка не просто молиться, а служить», — згадує Мушчинський.
Церква без кордонів
Сьогодні Ostoja — це громада з представниками 10 націй: України, Білорусі, Індії, Італії, Індонезії, Тунісу, Колумбії, Сальвадору, Перу та Пакистану.
Під час служінь працює переклад українською та іншими мовами, а частину богослужіння ведуть представники різних народів.
Українці відіграють у цій церкві ключову роль у служінні. Зокрема, Євген Сніцар очолює українську групу, а Катерина Дульдіна координує гуманітарну допомогу.
Завдяки зусиллям громади до України регулярно вирушають вантажі з гуманітарною допомогою — медичне обладнання, інвалідні візки, засоби гігієни, шкільні набори, одяг, іграшки.
«Кожне євро має значення, — каже Дульдіна. — Ми бачимо, як ця допомога змінює життя людей у Херсоні, Запоріжжі чи Донбасі».
Від історії до відродження
Історія церкви Ostoja тісно пов’язана з Україною. Після Другої світової війни в Ополе прибули переселенці з територій, що нині належать Україні. Саме вони започаткували цю громаду, долаючи культурні та богословські відмінності.
«У 1950-х ми вчилися жити разом — п’ятидесятники, баптисти, євангеліки, — каже пастор. — І тепер, через 70 років, історія повторюється. Ми знову будуємо церкву, де різні люди моляться як одна сім’я».
Сьогодні Ostoja Church стала символом духовного пробудження серед церков Європи, які відкрили двері для українських біженців.
«Ми бачимо, що Бог діє тут — через простих людей, різних націй, які мають одну мету: допомагати і нести надію», — говорить Євген.
Хоча війна триває, а мирні переговори між Москвою і Києвом залишаються невизначеними, у цій церкві впевнені: навіть у темряві можна побачити Божу присутність.
«Нам не відомо, що буде далі, — каже Дульдіна. — Але ми знаємо: завдяки таким церквам, як Ostoja, ми можемо продовжувати служіння, скільки б це не тривало».
Читайте також:
