Саме такими словами можна охарактеризувати Україну від моменту повномасштабного вторгнення росії на територію нашої держави. Україна насправді зранена і ці рани ми бачимо на обличчях українців в окупації, на території бойових дій і, навіть, за кордоном. Тисячі вимушених переселенців понесли ці рани також і до відносно безпечних регіонів держави. Рани нашого народу ще довго будуть заживати, а деякі – назавжди затягнуться пам’ятними рубцями від жахів війни. Та разом з тим, зранена Україна продовжує жити й боротися, оскільки ворогу так і не вдалося її зламати. Відверто кажучи, такої стійкості від українців не очікував ніхто: ні сусідній ворог, ні західні партнери, які відводили українському опору буквально декілька днів.
Як служитель євангельської Церкви та координатор/керівник багатьох гуманітарних проєктів, я можу впевнено стверджувати, що за 2 роки великої війни Україна пройшла через важливий етап суспільних змін.
У цьому контексті важливе місце посідає загальнодержавний волонтерський рух, який вже з перших днів війни продемонстрував єднання та стійкість українського народу. І це є своєрідним феноменом війни, оскільки тисячі людей без будь-якої підготовки та програми дій об’єдналися навколо допомоги один одному. Цінність цього феномену також пов’язана з тим, що такий потужний волонтерський рух виник у молодій державі, яка десятиліттями перебувала під пильним оком радянської комуністичної диктатури. Така диктатура заперечувала будь-які вільні та позапрограмні об’єднання громадян у справах державності, власної ідентичності та свободи дій. Складно підрахувати, скільки тисяч українців волонтери евакуювали із зони бойових дій та окупованих територій, скільки тисяч тонн гуманітарної допомоги, ліків, предметів першої необхідності отримали та доставили нашим громадянам.
Загальнодержавний волонтерський рух тісно пов’язаний з церковними громадами, які завдяки чіткій організаційній структурі та міжцерковним зв’язкам, у найкоротші терміни зуміли організувати розгалужену волонтерську систему. Можу сказати, що переважну більшість волонтерів на початку війни українському суспільству дали саме Церкви. Взагалі, коли ми говоримо про діяльність Церкви у період повномасштабної війни, то не можливо оминути її знакову роль у служінні українському народові. Складно відшукати церкву (євангельську), яка не приймала біженців або не займалася евакуацією людей, не здійснювала видачу продуктових наборів, одягу чи ліків, не підтримувала дітей, жінок чи людей похилого віку. Коли я бачу, як на деокупованих територіях волонтери з Церков відновлюють тисячі пошкоджених будинків, – я бачу прояв величезної Божої любові у зраненій Україні. Це значно більше ніж велике будівництво. Це про Божу любов, яка відбудовує пошкоджене та зруйноване.
Волонтерське служіння Церков позначилося і на переосмисленні ролі та місії Церкви. З певним часом у середині Церков почали відбуватися відкриті діалоги щодо місії Церкви. І в багатьох випадках Церкви переосмислили свою місію від сотеріологічної до більш цілісної місії – присутності Церкви в суспільстві. Все частіше Церкви починають являти Бога серед зраненого суспільства. Тобто фактично, зміщується акцент місії Церкви з Великого доручення на Велику заповідь.
У такий спосіб Церква стає більш відкритою до суспільства. Відкритість часто проявляється через гостинність, яка має багато різних форм. Все частіше я спостерігаю як Церкви створюють зони для вільного спілкування різних людей. Досить часто такі зони мають кавомашину чи термопот, де люди за філіжанкою кави або чаю можуть поспілкуватися на різні теми. Для людей, які відвідують Церкви з такими зонами спілкування, Церква відкривається по-новому.
У період великої війни Церква також заново переосмислює відношення щодо служби в армії. Це стало наслідком того, що лише в Баптистському союзі понад 400 служителів Церков проходять службу в ЗСУ. Велика частина братів долучилася до капеланського служіння всередині українського війська.
Неможливо також оминути того, що у період війни у нашому суспільстві відбувається переосмислення цінності людського життя. До початку повномасштабного вторгнення росії ми не бачили такої величезної кількості смертей, а тому не в повній мірі усвідомлювали цінність життя іншої людини. Війна змінила це, тепер ми більш глибоко усвідомлюємо цінність та дар життя.
Війна також вплинула на міграцію українців. Близько 6,5 млн українців через війну були вимушені залишити Україну, ще близько 3 млн – стали переселенцями всередині своєї країни. Але як ті, хто опинився за кордоном, так і ті, хто має статус «ВПО», продовжують підтримувати український народ, Збройні Сили України. Через велику кількість українців, які поповнили ряди іноземних Церков, відбулося посилення співпраці між українськими Церквами та українськими церковними громадами за кордоном. Відносини між такими спільнотами віруючих завжди були досить складними, проте після початку повномасштабної війни вони значно покращилися.
Значний вплив війна справила на демографічні показники в Україні. На сьогодні неможливо точно визначити кількість загиблих українців серед цивільного населення. Залишається складним питанням розуміння чисельності українців на тимчасово окупованих територіях, особливо якщо враховувати вивезення за межі України тисяч людей, у тому числі й дітей. Невтішними є і показники народжуваності дітей. Якщо у «довоєнний» 2021 рік в Україні народилося 260 тис. дітей, то вже у 2022 році – цей показник становив вже 190 тис., а у 2023 році народилося трішки більше 178 тис. маленьких українців та українок (усі показники не містять даних щодо народження українців за кордоном).
Читайте також:
Помітні зміни протягом останніх 2 років спостерігаються й в економіці України. Війна призвела до втрати великої частини бюджетних надходжень з промислових регіонів на сході країни та аграрних регіонів на півдні. Міграція за кордон також вплинула на зменшення кількості платників податків всередині країни. Варто зазначити, що у перші місяці війни Україна отримувала потужну гуманітарну допомогу з-за кордону, але це не призвело до звички чи залежності українців від гуманітарної допомоги. Навпаки, ми спостерігаємо, що опинившись в іншому регіоні держави, українці намагаються знайти роботу, відкрити власну справу, створити малий бізнес та, навіть, робочі місця.
