Через тиждень після вторгнення російських військ в Україну, засновнику євангельської церкви Бену Леєру зателефонували додому, в Сельдце, Польща. В церкві, неподалік від кордону, польський пастор організував пункт для українських біженців у своїй церкві і щосили намагався знайти допомогу: чи може хтось проповідувати для нього в неділю?
Джерело: thegospelcoalition.org
Старійшина з церкви Леєра здійснив поїздку, проповідуючи на двох служіннях поблизу кордону, де члени церкви розкладали матраци та припаси в будівлі, переповненій біженцями. Поки старійшина проповідував польською, інші перекладали його проповідь на українську, білоруську та англійську для групи американців. «Це приголомшливо», − каже Леєр про служіння під час кризи. Кожен на межі.
«Це приголомшливо. Кожен на межі»
У Польщі церкви знають про межі. Євангелісти становлять невелику частинку населення переважно римо-католицької нації. Леєр вважає, що це приблизно 0,2 % (дещо нижче за деякі оцінки). Він часто мусить пояснювати деяким євангелістам: «Це не 2 %, це 0,2 %».
Показник у Європі навіть нижчий, євангелісти становлять меншість у більшості країн (українські євангелісти складають менш як 4 % населення нації).
Цифри з Operation World пропонують яскраве порівняння з нацією на Близькому Сході: в Саудівській Аравії така ж кількість євангелістів, як і в Польщі.
«На сході Польщі євангельські церкви знаходяться в 50-60 км одна від одної, − каже Леєр, − частіше за все вони налічують 20-30 членів церкви». Леєр, американець, який служить в цій країні вже 21 рік, каже, що нестача рук для роботи − «це реальність євангелізму у Східній Польщі».
Ця реальність кидає виклики служінню навіть у мирний час. В країні завжди існує відчайдушна потреба в більшій кількості пасторів та місіонерів. «Протягом воєнного часу, − каже Леєр, − випробування зростають. Церкви в Польщі служать біженцям з України, і як більшість на континенті, вони намагаються зрозуміти, як краще використовувати обмежені ресурси та допомогти тим, хто потрапив у біду.
В хаосі останніх двох тижнів, більш ніж 2 мільйона українців виїхали з України в Європу під час найбільшої кризи з часів Другої світової війни.
Вихід налічує приблизно 5 мільйонів українського населення. Понад 1 мільйона біженців перетнули кордон Польщі. Інший мільйон, переміщається по Україні. Багато хто опинився на західній Україні, у місті Львів, де жителі готуються до можливих атак з боку Росії. Тим часом християнські церкви, школи, місіонерські групи надають притулок тим, хто покинув свої рідні міста.
Ярослав Пиж, Президент Української баптистської теологічної семінарії розповів, що семінарія замість занять надає притулок евакуйованим:
«За п‘ять днів ми стали набагато старшими. До кінця першого тижня, семінарія допомогла понад 700 біженцям. Ми молимось про велике диво − щоб війна припинилась».
Два тижні війни, а кінця не видно, бо бомбардування ставали більш жахливими. У середу українські чиновники повідомили про жорстоке бомбардування пологового будинку у Маріуполі.
Напади на цивільні об’єкти та страх перед ще більшим руйнуванням змусили багатьох біженців залишити укриття в містах, таких як Львів та приєднатися до кілометрової черги на кордоні Польщі.
Коли родина з семи українців прибула до церкви Леєра, це приблизно в 60 км на захід від кордону, вони сказали, що були в дорозі приблизно 36 годин, включаючи 20 годин очікування на кордоні. Жінка на ім’я Анна тікала з країни з її чотирма маленькими дітьми. Її чоловік, диякон української церкви, залишився там, з мільйонами інших чоловіків віком від 18 до 60 років, яким за законом заборонено виїжджати закордон (вони повинні залишитися та захищати країну).
Батько Анни, якому 61 рік, зміг виїхати. Біженці, що заповнюють Східну Європу останні два тижні, переважно жінки, діти та люди похилого віку. Леєр сказав, що з початку війни не зустрічав жодного українця молодше 60 років, він спілкувався тільки з жінками, дітьми та літніми чоловіками.
Оскільки багато біженців рухаються через Польщу до їхнього пункту призначення, то деякі церкви знаходять сім’ї, щоб в них можна було залишитися на короткий період, а потім знову рухатись далі. Інші залишаються та чекають, що відбуватиметься в Україні.
Невизначене майбутнє
В Пйотркуві-Трибунальському євангельський пастор Даніел Крістон сказав, що його церква зіткнулась з дилемою, коли вони почали готуватися до приймання біженців. Через зростання цін на газ, його маленька паства вже не могла оплатити величезні рахунки за опалення протягом холодних зимових місяців.
«Чи повинні ми прийняти українських біженців, заплатити за опалення, а потім не мати можливості оплатити рахунок?», − він задавався цим питанням. Польський пастор, який служив Церкві Євангельських християн з 1993 сказав, що їхній підхід полягав в наступному: «Давайте ми їм допоможемо, а про витрати потурбуємось пізніше».
«Давайте ми їм допоможемо, а про витрати потурбуємось пізніше»
Одна з сімей допомагала одинокій матері та її 12-річному сину. Церква зобов’язалась турбуватися про цю маленьку сім’ю в одній із п’яти гостьових кімнат щонайменше місяць. Більшість біженців знаходять прихисток через контакти українських членів церкви, які вже проживають у Польщі. Хтось залишається з іншими членами церкви вдома. Більшість сподівається повернутися до України найближчим часом, але Крістон каже: «Ми не знаємо, що буде далі».
Зараз вони продовжують служити та поклонятися разом з українцями. «Вчора на служінні українців було стільки ж, скільки і поляків, − каже він, − Церква була переповнена».
Теперішня надія
Пастор Леєр Седльця вважає, що присутність християн-українців буде заохочувати маленькі церкви у Східній Польщі зустрічатися частіше, бо євангельські християни роблять це дуже рідко.
Пастор також сподівається, що криза підштовхне поляків шукати Христа.
Над містом постійно літають винищувачі з сусідньої військової бази, люди стурбовані тим, що війна прийде і в їхню країну. Він каже, що в неділю його церква була переповнена, це незвично для них.
Леєр вважає, що можливо справи не прийдуть в норму ще довгий час, адже на початку війни він зрозумів: «Наше служіння змінюється просто зараз і назавжди».
