У світі існує понад 800 визначень слову «лідерство». Це дуже великий діапазон думок, суджень, світоглядів, культур. Часто вони прямо суперечать одне одному.
На жаль, в церковному середовищі також існує велика плутанина на тему лідерства. Від вкрай негативного ставлення («Нема такого слова в Біблії, це все світський вплив») до надмірного шанування людей, які ведуть інших – допоки вони не дадуть привід для гіркого розчарування.
Щоб зрозуміти біблійну природу лідерства і те, який лідер угодний Богу, важливо згадати, що церква в Біблії, крім багатьох інших метафор, називається ОТАРОЮ. І це може здатися зайвим і надто очевидним, але давайте зараз підкреслимо – ОТАРА – НЕ ЗГРАЯ.
«Зграя» – це самодостатня самоорганізована спільнота тварин (здебільшого хижих), яку очолює вожак (на кшталт Акелли з книги Кіплінга «Мауглі»); «отара» ж не може вижити без сторонньої допомоги. Без пастухів.
У зграї все просто. Найспритніший, найхитріший, найсильніший, такий собі альфа-самець стає лідером – до тих пір, поки «Акела не промахнеться». Показавши слабкість, він змушений поступитися лідерством іншому – спритнішому, хитрішому, сильнішому.
Церква – не зграя. Горе їй, якщо на чолі помісної спільноти стає такий собі «альфа-пастор», що всім своїм виглядом демонструє компетентність, силу, бездоганність, має відповіді на всі питання, ні від кого не залежить і нікому не підзвітний. Горе такій церкві, якщо цей «альфа-пастор» поводиться як хижак і не турбується про слабких, не перев’язує поранених, не розшукує загублених. На жаль, випадків такого «лідерства» у християнстві предостатньо…
Ісус назвав церкву отарою, і зробив це дуже ніжно – «не лякайся, черідко мала». Він є Архипастирем церкви – як Вселенської, так і кожної помісної громади. І саме Ісус вирішив турбуватися про Свою церкву через пастирів. Не таких досконалих, як Ісус. Не завжди жертовних. Не у всьому компетентних. Часом нетерплячих і гнівливих.
Головна ж річ у тому, щоб ці пастирі самі усвідомлювали свою нужденність в благодаті Божій, відновлювали сили у Христі, відкривали Писання не тільки для підготовки проповіді, але й заради власного духовного зростання. Проповідували собі Євангелію. Були підзвітні. Показували прозорість у коштах церкви.
Саме біблійне пасторство допускає множинність, і це стає природнім процесом – пастори виховують пасторів. А от альфа-самець завжди один. Він не допускає конкуренції, дивиться на інших тільки зверху – нікого не приймає і не підпускає.
Христос попередив, що в церкву будуть приходити вовки в овечій шкурі. Цих «вовків» легко виявити – вони хочуть, щоб Божа отара почала жити і функціонувати за законами зграї. Але те, що вовку добре – вівці смерть.
Слабкі у зграї не виживають. Запитайте у Акелли, який промахнувся. Запитайте у хлопчиків древньої Спарти, які не відповідали нормам і нормативам суспільства. Запитайте у тих членів церкви, які змушені були залишити зібрання пораненими і в сльозах, але до них так ніхто і не прийшов – помолитися, поговорити, перев’язати рани серця, дати євангельську надію.
Ісус – Добрий Пастир. Ми – мала черідка, яка потребує Його понад усе в цьому світі.
І ще церква потребує пасторів за серцем Божим – слухняних Ісусу в тому, щоб знати свою отару, вести її у Божому страху, годувати Божим Словом, а не власними ідеями і фантазіями, захищати від зовнішніх небезпек і внутрішніх загроз.
Читайте також:
Дефіцит таких пасторів сьогодні великий, як ніколи.
І так само великий дефіцит підтримки пасторів церквою – в молитві, в фінансовому партнерстві, в підбадьоренні та спільному служінні.
Церкві потрібні пастори. Пасторам потрібна церква. Всім потрібен Христос.
Джерело: facebook.com/kyivseminary
