Між стражданнями українців під час війни та страхами росіян, які не висловлюються проти неї, існує принципова моральна асиметрія, яку порівнювати – неприпустимо…
У лютому цього року один поважний євангельський служитель зі США впродовж майже 30 хвилин переконував мене в тому, що ми, українці, недостатньо співчуваємо росіянам, яких українці вбивають на фронті. За його словами, ми не виявляємо належного жалю до російських сиріт і вдів, які страждають через втрату своїх чоловіків і батьків, убитих українцями. Він наполегливо стверджував, що українці не розуміють страхів росіян і тому не здатні до емпатії щодо них. Примітно, що впродовж усієї цієї розмови ця людина не виявила жодної краплі співчуття до українських матерів, вдів і сиріт, які постраждали від російської агресії, навіть до втрати Андрія нашою родиною…
Між страхами українців і росіян існує фундаментальна моральна прірва. Коли росіяни порівнюють свій страх засудити війну і російський імперіалізм зі страхом українців, які щодня живуть під російськими обстрілами, втрачають домівки та рідних на фронті, вони здійснюють глибоко аморальний акт порівняння непорівнянного.
Українці не обирають свій страх – він нав’язаний нам зовнішньою російською агресією. Переселенці, які залишили домівки, діти, які ховаються в бомбосховищах, а також батьки, дружини, діти, які щодня чекають звістки з фронту – всі вони не мають вибору щодо свого страху. Він є реальним і фізичним.
Росіяни ж, включно з російськими християнами, пасторами та євангельськими освітянами, які бояться висловитись проти війни, мають вибір. Від 2000 року десятки мільйонів з них свідомо обирали підтримувати систему і російську дегуманізуючу пропаганду, яка зрештою привела до цієї війни.
Але зараз через страх багато хто з них свідомо відмовляється визнати наслідки свого вибору. Їхній страх не несе тієї фундаментальної загрози життю, яку щоденно відчувають українці. Страх втратити роботу, служіння, комфорт чи статус принципово і фундаментально відрізняється від страху втратити дітей під російськими щоденними й щонічними обстрілами, рідних і близьких на лінії фронту.
Біблійна етика чітко розрізняє страждання невинних і страждання від наслідків власних виборів, навіть якщо це твій вибір разом з десятками мільйонів на підтримку Путіна. Біблійна етика закликає до захисту найвразливіших і осуджує порівняння, які принижують страждання жертв насильства. В Біблії багато разів і різними способами сказано про відповідальність за свої вчинки й за мовчання, коли потрібно говорити. “Той, хто знає, як чинити добро, але не робить цього, чинить гріх” (Якова 4:17) – це стосується і тих, хто мовчить, коли потрібно говорити.
Західні голоси, які закликають українців зрозуміти й поспівчувати страху росіян, не усвідомлюють глибокої аморальності цього порівняння. Це логічно еквівалентно тому, щоб просити жертву насильства проявити співчуття до спостерігачів, які роками обирали не втручатися. У біблійній притчі про доброго самаритянина засуджуються саме ті, хто проходив повз страждання й обирав “тихе та безтурботне служіння” і бездіяльність через власні інтереси чи страх.
Страх росіян – це внутрішня проблема російського суспільства і російської церкви, а не тягар, який мають нести українці й українська церква додатково до своїх власних страждань. Виправдовуватись своїм страхом перед людьми, чиї діти гинуть від бомб – це не просто аморально, це теж є формою насильства через порівняння непорівнянного.
Якщо вже й говорити колись про примирення та розуміння, воно має початися з щирого та чесного визнання росіянами цієї моральної асиметрії, а також західними голосами, які закликають українців співчувати росіянам. Без цього будь-які заклики до “взаємного розуміння” лише поглиблюватимуть несправедливість, нав’язуючи жертвам обов’язок розуміти тих, хто своєю мовчазною згодою уможливив їхні смерть, тортури, страждання і знищення. А це є аморально, небіблійно й абсолютно суперечить вашим традиційним християнським цінностям…
Читайте також:
