Вони обіцяли, що «все буде добре». Але понад 200 українських полонених повернулися додому в мішках для тіл. Смерті супроводжуються ознаками системного насильства, тортур і нехтування медичною допомогою. Серед жертв – Сергій Григор’єв, батько двох дочок, який став символом надії та трагедії.
За матеріалами Associated Press
Його останні слова були: “Все буде добре”
Сергій Григор’єв, 59-річний військовий з Полтавщини, постійно повторював ці слова у телефонних розмовах із родиною. Його молодша донька Оксана навіть набила їх собі на зап’ястя як талісман. Востаннє він подзвонив 10 квітня 2022 року. Через два дні стало відомо, що його частина потрапила в полон у Маріуполі.
У серпні надійшов лист з тюремної неволі, у якому він знову написав: “Я живий, все буде добре.” Родина побачила його на одному з відео в соцмережах — виснаженого, без зубів, з бородою і змарнілими рисами обличчя.
“Але навіть попри слова, по його очах було видно — він бреше, щоб нас заспокоїти”, — згадує донька.
Тюрми, де б’ють усіх — без винятку
Про те, що Григор’єв зазнав насильства, свідчить його колишній співв’язень, Олексій Гончаров. Він провів із Сергієм декілька місяців у колонії Каменськ-Шахтинський на південному заході Росії. За словами Гончарова, усі полонені піддавалися системним побиттям, а прохання про медичну допомогу ігнорувалися або каралися новими тортурами.
“Мене били навіть тоді, коли я ледве стояв. Сергій витримував довго, але під кінець не міг ходити без допомоги”, — розповів він.
Після значного погіршення стану, Григор’єва помістили в ізольовану камеру без світла та опалення. Там його тіло і знайшли 20 травня 2023 року. Однак родина дізналася про смерть лише через пів року. Після повернення тіла українські судмедексперти виявили, що він загинув від внутрішньої кровотечі після удару в живіт, що пошкодив селезінку. Висновок про “інсульт”, зазначений у російському свідоцтві про смерть, не підтвердився.
Тортури як норма в російських тюрмах
Загибель Григор’єва — не поодинокий випадок. За словами українських прокурорів і правозахисників, щонайменше 200 полонених померли в російському полоні з початку повномасштабного вторгнення.
2024 року ООН оприлюднила звіт, де 95% звільнених українських полонених заявили про систематичні тортури. Це били, душили, вдавали розстріли, застосовували електрошокери, знущалися сексуально, не давали спати і змушували перебувати в принизливих позах.
“Ці дії прямо порушують міжнародне право,” — заявила Даніель Белл, головна правозахисниця ООН в Україні.
Натомість про полонених росіян, за даними того ж звіту, в Україні йшлося лише про поодинокі випадки порушень, здебільшого під час затримання, і ці порушення припинялися після потрапляння до офіційних центрів утримання.
Морг у Києві: місце, де правда проривається крізь тіла
Інна Падей, судово-медична експертка, регулярно розкриває чорні мішки з тілами повернених полонених. Їх доставляють у рефрижераторах. Багато тіл — у тюремній формі, з ознаками тортур, розкладу, зниклими органами або прикритими травмами. В деяких випадках на тілах — сліди побоїв, гангрени, відсутні внутрішні органи.
“Ці травми не завжди є прямою причиною смерті, але вони однозначно вказують на застосування сили”, — каже Падей.
Один із нещодавно розкритих випадків: молодий боєць загинув від зупинки серця, але перед тим його били, катували струмом, і він страждав від виснаження.
Системне приховування і затягування повернення тіл
За словами речника українського координаційного штабу з питань полонених Петра Яценка, росіяни затягують передачу тіл, щоб ті розклалися до стану, коли неможливо встановити причину смерті.
“Вони утримують тіла до моменту, коли вже нічого не можна довести”, — зазначає Яценко.
Зараз ми маємо ангела, який за нами стежить
У червні 2024 року тіло Сергія Григор’єва нарешті було поховане у рідному Пирятині. Його дружина Галина і старша донька Яна набили собі на зап’ястях ті ж самі слова, що й Оксана:
“Все буде добре.”
“Тепер у нас є ангел на небі, який за нами спостерігає,” — каже Галина. “І ми віримо, що справді все буде добре.”
Смерті понад 200 українських військовополонених у російських тюрмах — це свідчення системної жорстокості, тортур і зневаги до людського життя. Вони також — свідчення надлюдської мужності, яку зберігали наші бранці до останнього подиху. Їхня кров волає про справедливість. І Церква, яка стоїть за правду, не має мовчати.
Читайте також:
