Ми всі думали про це. Що відбувається в той момент, коли ми робимо останній подих, наше серце перестає битися, а наша душа покидає наше мертве тіло?
По правді кажучи, більшість із нас боїться смерті, навіть якщо ми не боїмося смерті. Смерть часто є болісною боротьбою. Вмирання часто відбувається в стерильному клінічному середовищі й зазвичай є потворним процесом. Однак, вірячи в обітницю, що смерть означає вхід у вічне життя в присутності Господа, а також довіряючи силі Христа воскрешати мертвих, християнам не потрібно боятися наслідків смерті, навіть якщо ми відчуваємо трепет щодо процесу вмирання.
Історій і легенд про смерть і вмирання багато. Частково це так тому, що Святе Письмо не описує процес смерті, хоча в ньому йдеться про кількох людей, які померли, але були воскрешені Ісусом. Серед інших згадується Лазар (Іван 11) (наприклад, син вдови з Наїна в Луки 7:11–17). Але ми не маємо жодної розповіді з перших вуст (зокрема від Лазаря) про те, що пережили ці люди, коли померли. Ми можемо лише запитувати, що думав Лазар, коли помер вдруге, цього разу, щоб увійти у вічне життя. Тепер ми знаємо, якими будуть наші тіла після воскресіння, оскільки Павло дає нам дивовижний опис повної трансформації, яка відбувається, коли Христос повертається і ми воскресаємо нетлінними (1 Кор. 15:35–49). Але біблійних даних про проміжний стан — період часу, коли душі віруючих померлих чекають воскресіння своїх тіл і остаточного й повного зняття прокляття (смерті) небагато.
Річ також у тому, що сама природа питання (Що відбувається з нашою душею, коли ми помираємо?) піддається спекуляціям. Я пригадую, як моя свята бабуся (донька пастора) розповідала про ночування з членами церкви, які помирали. Вона описувала, як перед останнім подихом вмираючий часто відкривав очі, дивився на небо, висловлював якусь радість і очікування, а потім віддавався неминучому. Вона вірила, що цим святим було дано коротке уявлення про те, що (або хто) на них чекає. Це може бути, але так само ймовірно, що біохімічні реакції в мозку на відключення тіла викликають усі види сенсорної активності. Такі розповіді, якими б щирими вони не були, є анекдотичними й не дають підстав для побудови доктрини.
Ми всі чули історії про тих, хто нібито помер, а потім повернувся з потойбічного світу. Такі історії захоплюють, що пояснює існування кустарної промисловості книг, написаних про передсмертний досвід, які розповідають про особистий візит автора на небо перед тим, як повернутися, щоб написати книгу про свій досвід. Ці книги зазвичай розповідають про зустрічі з дорогими покійними, вони часто включають описи небес (зазвичай перебільшені земні сцени), розповіді про зустріч з Ісусом, розмову з Богом та описи небесних речей.
Але всі ці ймовірно фальшиві твердження суперечать тому, що ми знаємо в Біблії про вхід у присутність Бога. На думку спадає Ісая 6:1–7. Ісая був переможений своєю негідністю, коли отримав видіння Господа. Біблійні розповіді про зустрічі з Богом, такі як проблиск Мойсея на Господню славу (Вих. 33:18–23) або поява Ісуса двом Його учням по дорозі в Емаус (Лк. 24:37), мали викликати страх, якщо не жах від перебування в присутності Святого Бога. Біблійні розповіді не відповідають випадковій, якщо не тривіальній природі літературного жанру «Я бачив небо» або «Я ходив з Ісусом». Оскільки Біблія не описує процес чи роздуми помираючих, багато хто намагався заповнити прогалину вигаданими історіями. На жаль, вони були дуже успішними. Багато людей сприймають ці легенди як правду.
На щастя, Біблія дає нам дві точки відліку щодо проміжного стану, які допомагають нам підготуватися до смерті. По-перше, у кількох добре відомих уривках Павло конкретно звертається до питання про те, що відбувається з віруючими між часом їхньої смерті та поверненням Христа. Згідно з 2 Коринтянам 5:8, Павло навчає, що в момент смерті віруючого ми негайно входимо в присутність Господа. Апостол пише: «Ліпше б бути поза тілом і вдома з Господом». Павло також говорив про те, як він бажав «відійти й бути з Христом, бо це набагато краще» (Фил. 1:23). Коли ми помираємо, ми одразу «з Христом» і входимо в присутність Бога. Зазвичай це те, що ми маємо на увазі, коли говоримо про «небеса».
По-друге, небесна сцена, описана Іваном в Об’явленні 4–6, дає нам уявлення про ту раніше небачену реальність, яку ми відчуємо після смерті. Ми, хто довіряв лише Христу, приєднаємося до викуплених святих перед небесним престолом у присутності Бога. Ми свідомі, усвідомлюємо, де знаходимося, і радісно прославляємо Бога. Простіше кажучи, ця небесна сцена є найчіткішим уявленням про те, що відбувається з нашою душею, коли ми помираємо. У цих трьох розділах Іван дає славний образ небес, де Бог перебуває серед Свого народу аж до воскресіння наших тіл наприкінці віку. Ось що таке небо — викуплене житло в присутності Святого Бога, яке приписує всю хвалу і славу нашому Творцю і Викупителю.
Попри те, що ця сцена дивовижна і багато в чому недоступна для нашого розуміння, варто зауважити, що святі на небі вигукують: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об. 6:10). Ті, хто вже перебуває в присутності Бога перед Його престолом — хто помер перед нами й зараз переживає проміжний стан, час між смертю та поверненням Господа — чекають того дня, коли Ісус Христос повернеться на землю в день воскресіння та суду.
Читайте також:
Отже, що відбувається з душами віруючих, коли ми помираємо? Ми негайно входимо у славну присутність Господа, де ми очікуємо воскресіння наших тіл наприкінці віку.
Автор: Кім Рідлбаргер
