Повертаючись додому з прогулянки містом, я сів в тролейбус, в якому став свідком однієї цікавої розмови. Поряд сиділи дідусь і бабуся, які говорили про те, якою поганою є влада в нашій країні і як добре було за совєтів. Навіть коли дідусь вийшов на своїй зупинці, бабуся далі продовжувала вголос говорити сама з собою порівнюючи ціни на хліб і м’ясо.
Раптом інша бабуся, яка весь час сиділа неподалік, вирішила перебити цей монолог:
– Не так вже й добре було за тих совєтів…
Якийсь час вони емоційно перекидувалися фразами про квартири, зарплати, роботи, в результаті чого перша прорадянська бабуся погодилася:
– Ну да, в усіх є щось добре і щось погане.
Проте другу це не заспокоїло:
– Проблема тієї влади була в тому, що вони хотіли будувати країну без Бога на смерті священників, переслідуванні віруючих і закритті церков. Я пам’ятаю як моєму сину було 10 років і ми йшли разом в церкву, а на вході стояли двоє вчительок з його школи і не пускали, мовляв, «Вам можна, а дітям − ні». От і виріс він безбожником, який за 20 років жодного разу мені не зателефонував. А якби був віруючий і Бога боявся, то такого би не було.
Витримавши невелику паузу бабуся додала фразу на вагу золота:
– Виростити сина безбожника − це даремна трата часу і сил.
Сердечний біль щойно вирвався на волю серед невідомих їй людей і в тролейбусі настала мертва тиша. Очевидно було, що всі пасажири задумалися. Навіть перша бабуся не наважувалася більше нічого сказати, а відвернувшись потупилася у вікно і про щось думала…
Читайте також:
…
Справа не в тому, що ми всі схильні ідеалізувати минуле, а в тому, що наше відношення до нього відкриває наші цінності. Хтось готовий продати свою душу і свободу за дешевий хліб і м’ясо, а хтось цінує віру в Бога і сім’ю. Хтось більше думає про тіло і тимчасове земне, а хтось більше про душу і вічне небесне.
«Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Марка 8:36).
