Одна за одною – тривожніші вістки.
Чорнішає днів акварель.
Пророками смерті, військові повістки
Вже стукались в двері осель.
Від запаху крові дурманились очі,
Хижішав юрби оскал.
Під сни кольорові, у зоряні ночі
Хтось клав непомітно запал.
Вже день, розпанаханий злими вогнями,
Десь цілився з ляку в малят.
З обжитого місця втікав у безтямі
Вчорашній сусіда і брат.
Прошарком історії попіл Фергани
Зсідається в долях людей.
Вбивають, страждають земляни.
Горить естафета смертей.
Одягнуті в людські надії і строфи,
Регочуть статуї Свобод.
…Розбіглися кола криваві з Голгофи.
Прости нам, осліплий народ!
Більше поезії Світлани Косянчик:
Світлана Касянчик
Схожі статті
