Безліч разів зустрічався в житті з проблемою багатьох змучених душ, що страждають від невпевненості в спасінні. Сам колись гостро переживав таке. Про це можна багато говорити, але я хотів звернути увагу сьогодні на одну деталь. Богословську деталь.
На мій погляд, джерелом багатьох цих душевних терзань є хибна доктрина, що впевненість у спасінні є невід’ємною частиною спасаючої віри. А отже, доки людина немає впевненості в спасінні, доти вона немає і самого спасіння. Однак, це не просто хибне вчення, це справжній забобон (бувають католицькі та православні забобони, а тут маємо протестантський). Ні, не сама впевненість є забобоном. Адже Святе Письмо навчає про неї. Однак, впевненість у спасінні є цілком окремим даром благодаті, відмінним від самого дару спасіння. Інакше кажучи, спасіння – це одне, а впевненість – щось зовсім інше. Тобто, людина може бути спасенною, але якийсь час не мати впевненості в спасінні. І це не просто можливо, так є в житті чи не більшості християн, розсіяних по всьому обличчю землі.
Чому про це важливо говорити? З трьох причин. Перше, я вже сказав, що це забобон. А забобон – це марновірство, себто віра в те, що немає під собою правдивої основи. І Слово Боже не вимагає від нас такої віри. Воно закликає нас вірити в Христа, а не у власну впевненість. Друге, ця ідея є достатньо шкідливою. Досить часто можна почути дуже радикальні свідчення, в яких люди розповідають, що вони довгий час були віруючими, але народилися згори і отримали спасіння тільки досягнувши впевненості в спасінні.
Проте, все це дуже суб’єктивно і штовхає інших до ще більшої невпевненості. Ну і третє, тут є проблема зацикленості на собі. Антропоцентризм та самокопання. Однак, споглядання власного пупка – це не те, до чого покликаний християнин. Наше завдання вірити в Ісуса і цілковито довіряти Йому наше спасіння. А впевненість приходить згодом. Як дар. І часто це є справа зрілості та духовного вміння розпізнавати свідоцтво Святого Духа. Хоча суверенний Бог сам вирішує коли, кому і скільки потрібно цієї впевненості. Адже може бути й таке, що людина все своє життя буде змушена покладатись цілковито на одну тільки віру. Як, наприклад, мати Тереза з Калькути. Все, що в неї було – це чиста віра, без дару впевненості. Але це є уділом особливо великих душ. Зазвичай, Бог таки дає кожному в свій час потішитись трохи ласкою впевненості.
Читайте також:
Ну і наостанок ще один важливий момент. Впевненість може мати серйозну побічку у формі фальшивої впевненості. Як дехто висловився дотепно: «Якщо людина каже, що їй це сказав Бог, я вже нічим їй не можу допомогти». Ось чому краще смиренний сумнів, ніж зарозуміла впевненість. Одне слово, менше думайте про себе, віруйте в Ісуса і цілковито покладайтеся на Нього. Все решта − наживне.
