Бог любить грішників, значить вони не підуть до пекла. Хіба Бог може послати до пекла когось, кого Він любить? Якщо ж грішники опинились у пеклі, значить Бог їх не любить. І ніколи не любив. Це ж очевидно, як два плюс два. З цієї причини ми не можемо й не повинні запевняти людей в Божій любові до них, коли благовістимо їм. Логіка залізна. Погодьтеся. Проте, вам не здається, що це Євангеліє з дулею в кишені? Блага вість з подвійним дном.
Ісус без проблем говорив усім людям про Божу любов до них і це аж ніяк не означало, що пекло їм тепер більше не загрожує. Божа любов є універсальною, але це в жодному разі не означає, що всі люди тепер спасуться. Чого б це? З якого такого дива? Це працює тільки тоді, коли людина відкривається на Божу любов, відповідає на неї з вірою, довіряється їй, віддається в люблячі руки Небесного Отця. Саме такий нехитрий зміст несуть Ісусові слова.
І саме закритість на Божу любов перетворює людину на таку моральну потвору як путін. Але ж колись він був маленьким милим немовлятком, який, побач ми його зараз, викликав би у всіх нас сердечне умиління. Як же він став таким як зараз? Він зробив вибір: любити себе, а не приймаючи любов Отця, любити інших, як братів і сестер.
Все починається з малого, з малих виборів із раннього дитинства, які згодом переростають у фундаментальний вибір, який робить нас дияволами в тілі. Святе Письмо називає це затвердінням серця. Боже, збав нас усіх від цього!
