Чому для багатьох віруючих молитва за мир більш прийнятна, ніж молитва за перемогу української армії над російськими окупантами?
Розумію, що це питання виглядає нескінченно абсурдним у нинішній ситуації, але проблема є реальною. Відразу уточню, що я поважаю давню богословську традицію пацифізму, хоч сам її не поділяю. Тема надто складна, але очевидно, що у формуванні богослов’я євангельської церкви радянського періоду щось пішло не так.
Десь мало місце природний вплив менонітів, а десь неприродний пресинг та промивання мозку з боку ЧК, а пізніше КДБ. Євангельську церкву просто витіснили з цивільного поля, тому це було вигідно владі.
Можна дотримуватися пацифістських поглядів, але при цьому визнавати реальність війни та наближати перемогу, допомагаючи тим, хто воює.
У досить непоганому фільмі Гібсона «З міркувань совісті» показано саме таку позицію. Головний герой відмовляється брати в руки зброю, але він не відмовляється йти на поле бою та виносити поранених. Він добровільно вирушив на війну, щоб служити своїм побратимам. Це активна громадянська і, я сказав би, військова позиція.
А той мракобісний ескапізм, який ми спостерігаємо сьогодні, є ніщо інше, як побічний ефект деяких ідей радикальної реформації. Або навіть не ідей у чистому вигляді, а їхньої примітивної інтерпретації.
Світогляд – складна штука та жарти з ним призводять до серйозних наслідків. Довгі роки консервативні євангельські громади не вирішували це питання і задовольнялися богословськими напівфабрикатами, не маючи повної та об’ємної картини біблійного осмислення таких категорій як держава, політика, влада, громадянське суспільство та війна. І тепер ми маємо, не побоюсь цього слова, духовних імпотентів, які не можуть відрізнити доброго від поганого.
Ось наочний приклад такого хибного розуміння реальності: «Чому ви пропонуєте молитися за перемогу, ви начебто віруючий? Віруючі повинні молитися за мир, тому що перемога – це кровопролиття…».
Виходить, що ми вмиваємо руки, а проблема сама розсмокчеться. Мабуть, коштом тих, хто не боїться воювати. Але ці люди віддають свої життя, а хтось стоїть осторонь і молиться за мир.
На закінчення скажу, що молитися за перемогу над ворогом можна і потрібно. Адже наш Господь Ісус Христос молився в Гетсиманському саду і здолав ворога душ людських на хресті. Кульмінацією Євангелія та квінтесенцією всього християнського вчення є воскресіння Сина Божого, яке є перемогою над пеклом і смертю. Бог скинув зло і цим врятував нас від загибелі.
Війна, яка йде зараз – це не кара Божа за гей-паради. Це свавілля конкретних людей, які виступили проти Бога. З ними не треба миритися. Їх треба перемагати й Бог на нашому боці.
Особисто я, хоч і не пацифіст, на практиці навряд чи зможу в когось стріляти (не зарікаюся). Я не боєць за вдачею. Але виборювати правду можна не тільки зі зброєю в руках. І тому існує безліч шляхів. Але тим, хто готовий віддати життя за ближнього − особливий респект.
Картина: Микола Васильєв
