На мою думку, Різдво 2023 року стане переломним для українського суспільства. Я навіть не пам’ятаю такого, щоб церковний календар провокував серйозне суспільне зрушення. Для цього знаходжу чотири значущі причини.
Причина перша: УПЦ
У цієї все ще найбільшої (якщо вже не за кількістю, то за значущістю і впливовістю) конфесії свідома опозиція до зміни календаря. Очільники цієї конфесії, чимала частина православного священства і мирян продовжують бути нез’єднано-нероздільні з російською православною церквою, як би вони це не заперечували. Самий факт небажання розглядати введення погодженого ПЦУ й УКГЦ календаря виказує їхню ідейну іншість. Вони свідомо будуть триматися старого юліанівського календаря. А, оскільки їхня присутність і вплив чималий, відповідно щонайменше половина суспільства (не лише центральна і Східна Україна, але й Рівненщина, й Закарпаття) буде святкувати за старим календарем — 6-9 січня. Щобільше, свідома, послідовна, догматична ворожнеча щодо календарних змін змусить цю церкву використати всілякі маніпулятивні засоби, щоб лякати своїх парафіян від інтересу та переходу на новий календар. Це моє припущення, поживемо — побачимо.
Причина друга: чиновники
Держслужбовці й педпрацівники, які організовують культурні заходи (а це, як правило, відділи культури й заступники голів міст, які відповідають за гуманітарний сектор, а також завучі та керівники закладів освіти, на чиїх плечах лежить організація святкувань) можуть вплинути на масштаб і святкування цьогорічного Різдва. Від профільних керівників і непублічних починів їхнього начальства (міське/районне/обласне) буде залежати розмах святкування. На вулиці війна, тому все, однозначно, має бути стриманим і економним, але все це, як показав минулий рік, не було перепоною для влади святкувати те, що вони хотіли святкувати. Так ось, частина з них очевидно чи таємно співчувають Православній церкві московської орієнтації, а тому всіляко будуть саботувати, ігнорувати затверджений іншими конфесіями й підписаний Президентом новий календар. У їхній владі не виконувати або виконувати якнайгірше, посилаючись на війну і всі інші обставини, указ пана Президента щодо нового календаря. Таким чином, та частина державного й освітнього сектору, яка мала б сприяти переходу на нову дату Різдва, може його свідомо, з ідеологічних/ідейних причин, саботувати.
Причина третя: українці
Наше суспільство у своїй загальній масі сильно традиційне та інертне щодо змін у культурно-релігійній сфері. Я пам’ятаю тривалі десятиріччя святкування «23 февраля» і «8 марта». Ця ж проблема чекає на новий календар. Тобто, хоча керівництво Церков проголосувало за перехід на новий календар (УГКЦ, ПЦУ – у 2023 році, ЄХБ і ХВЄ – у 2022 році), все ж значна частина народу завжди тяжітиме до звичного, традиційного. І саме таким є 7-ме січня. «Це як Святвечір 24-го?», «А що тепер має бути з колядою? Виходить 25-го і 26-го?», «А 27-ме теж ще можна?» — ще довго лунатимуть подібні питання. Отже, офіційний перехід на папері й втілення указу в життя — це дві великі різниці. Пройде певний час, доки новий офіційний календар піде в народ. Ще один нюанс — половина з тих українців, які вважають себе православними, йдуть до церкви тільки на Різдво й на Пасху. Звісно, вони пристануть до тієї дати й громади, де буде святковіше та врочистіше.
Причина четверта: війна
Почнімо з того, що війна і так багато чого змінила в житті й звичках українського суспільства. Не рахуватися з нею можуть лише ідіоти, для яких країна і нація є місцем заробітку і локація для замешкання. Війна вплинула на порядок денний кожної родини, організації, церкви. Але війна жодним чином не змінила необхідність сповідання віри, звернення до Бога, важливість корпоративного всенародного звернення й молитви — здається, навпаки, відвідуваність багатьох церков зросла з початком війни. Не змінилася потреба йти до Бога, посилилася молитва (наприклад, за виживання воїнів), все більше людей знаходять в Ньому заспокоєння, перепочинок. Але фактор війни розіграють як буде вигідно. Хоча ще жодна війна дотепер не скасувала ні Великодня, ні Різдва…
У цьому році не менш потрібне Христове Різдво: нам важливо всенародно проголошувати, що є Спаситель, є Той, Котрий посеред темряви сяє яскравим світлом істини й визволення, Котрий дарує надію для усіх знедолених, усіх, хто зазнав незворотні втрати, хто стогне від російської окупації, хто змучилися від тривог і страхів. Нам усім потрібно оновитися у цій Добрій Звістці — Євангелії про народженого Спасителя.
ЩО РОБИТИ?
По-перше: навчати
Кожен священник, кожен пастор має тлумачити новий календар, розповідати, чому насправді аж тепер з нашим порядком свят буде все коректніше і що, нарешті, Новий рік буде йти після Різдва, як це і було задумано, а не навпаки. А тоді варто повертатися до початку і все заново повторювати. Щоб так навчати, кожен священник/пастор сам має бути переконаним і відповідальним щодо переходу і його причин. Помітив, що, чим раніше про це говориш, пояснюєш, даєш людям можливість еволюційно переходити, не раптово, (буферний рік-два подвійного святкування), тим легше люди приймають зміни. Ще один практичний метод вчити громаду новій даті — спробувати західний досвід Адвенту: впродовж чотирьох неділь перед Різдвом читати та обговорювати Біблійні уривки, які передають пророче очікування приходу Ісуса на землю, Його відвічне існування, випереджаюче дотикатися до різдвяних сенсів розповідей євангелістів — все це налаштовує людину на серйозніше й осмисленіше святкування.
По-друге: ініціювати
Служителям християнських громад вартує разом іти до керівників міста й ініціювати спільні проєкти — різдвяні святкові заходи: колядки, благодійні концерти, передріздвяні читання. Звичайно, під час війни масові заходи неможливі, але все ж люди гуртуються до свят. Окрім того, саме місто може запровадити передріздвяні й різдвяні ярмарки. Така міжконфесійна співпраця могла б підбадьорити відповідальних не пропустити цей момент.
По-третє: якщо вже не вихідний, то хоча б лібералізація робочого дня
З війною ми вже звикли, що святкові дні тепер не вихідні й це беззаперечно виправдано. Але якби була якась ймовірність, у якості винятку, владою і бізнесом підтримати новий календар і зробити святковий понеділок це більш святковим за рахунок ймовірного вихідного, то це може допомогти святкувати тим, хто налаштувався чи вагається. Звичайно, ми справимось і без нього, хоч з вихідним було б краще.
По-четверте: колядки
З переходом на новий календар нашому поколінню дуже важливо не загубити різдвяну колядку, адже вона є автентичною, прекрасною і неповторною. За тенденцією, новітній інтелектуально-технологічно-модний урбаністичний дух витісняє все народне з великих міст. Народне стало етно-стилем і пішло на професійну сцену. Унікальність різдвяних пісень в тому, що вони святково-тематичні мелодії й тексти ширили в народ. Тому свідома й та сама коляда, але з 24-го і до Водохреща (6 січня), має линути не лише в церквах, але й в супермаркетах і на площах.
Читайте також:
По-п’яте: протестанти
Євангельські віруючі могли/мали б бути попереду, щоб заохотити до велелюднішого Різдва в кінці грудня. Адже для них і так зміст свята є важливіший за саму дату, а, окрім того, чимало баптистських (і не лише) громад перейшли раніше на новий календар, тому вони мали б бути ініціативнішими, як завжди. Не забуваймо, що Різдво — це узаконена (в секулярному і часом прохолодному чи навіть ворожому до церкви світі) можливість голосно говорити про Спасителя Ісуса. У нас вже дуже мало залишається дотику до суспільства, де можна безперешкодно викладати Євангеліє Христа, тому нагоди треба використовувати й ними зацікавлювати інших.
