Вранці 29 листопада 2025 року пастор Євгеній Салфетніков із родиною дивом вижили після російського ракетного удару по Києву. Балістична ракета «Кинджал» вибухнула поруч із дорогою, зірвала дах їхнього мінібуса та поранила пастора і його дружину. Попри втрату транспорту та травми, служитель із прифронтової Дружківки заявив: «Ми маємо продовжувати служити».
ДЖЕРЕЛО: gospeltoday
Пастор, чиє служіння проходить на межі війни
Євгеній Салфетніков — пастор церкви «Божий Замисел» у Дружківці, місті, що роками залишається під загрозою обстрілів. Його служіння — одна з небагатьох постійних духовних і гуманітарних опор для прифронтових сіл Донеччини.
Він регулярно доставляє воду, хліб, ліки та Євангеліє у громади, які щодня чують вибухи. Його мінібус був не просто транспортом — а реальним «ковчегом» для тих, кого вдалося евакуювати чи підтримати.
Це не перша атака, яку пережив пастор.
У квітні 2025 року російські FPV-дрони розстріляли його авто під час чергової поїздки з гуманітаркою. Транспорт тоді був пошкоджений, але пастор не постраждав. Попри загрозу, він продовжував служити людям, які залишилися на межі війни.
«Люди на передовій потребують не лише їжі. Вони потребують надії. Вони потребують Євангелія. Поки Бог дає мені дихання — я буду їхати», — казав він раніше.
Удар «Кинджалом»: машина знищена, родина поранена
29 листопада пастор повертався з Києва після зібрання служителів. Разом із ним були дружина та дочка. Коли вони лише виїхали з міста, неподалік впала ракета «Кинджал».
Удар був настільки потужним, що:
- дах машини розірвало вибуховою хвилею;
- усі вікна вибило миттєво;
- уламки скла посікли обличчя пастора та його дружини;
- Євгеній частково втратив слух на одне вухо;
- донька дивом не отримала жодних травм.
Мікроавтобус, яким пастор роками допомагав прифронтовим селам, повністю знищений.
«Ми живі — це милість Божа. Тепер треба продовжувати служити»
У короткій розмові після атаки пастор майже не згадував про власні поранення.
Його головне питання — як продовжувати служіння без транспорту, який був життєво необхідним для:
- евакуацій;
- роздачі продуктів;
- поїздок у підконтрольні обстрілювані громади;
- пасторського догляду за людьми, які не можуть залишити свої домівки.
«Ми живі. Це Божа милість. Тепер треба думати, як продовжувати служіння», — сказав він.
Для прифронтових жителів пастор Євгеній — не просто служитель, а людина, яка не боїться приїхати туди, де небезпечно. І саме тому його служіння не може зупинитися.
Історія пастора Євгенія — ще одне свідчення того, що духовні служителі в Україні виконують свою місію там, де триває війна. Вони несуть хліб, воду, молитву та Євангеліє тим, хто живе у тіні обстрілів.
Попри втрату транспорту та поранення, пастор залишається вірним своєму покликанню.
Це момент, коли Церква в усьому світі може підтримати свого брата — молитвою і допомогою.
Читайте також:
