У Вірменії загострився відкритий конфлікт між урядом Нікола Пашиняна та керівництвом Вірменської Апостольської Церкви. Прем’єр-міністр фактично звинуватив церковну ієрархію в тому, що вона діє як «мережа агентів впливу інших країн», натякаючи на Російську Федерацію. На тлі наближення виборів протистояння між світською та духовною владою стає одним із ключових факторів внутрішньої політики Вірменії.
Джерело: ЄП
Як Пашинян перевів конфлікт із церковного у політичний вимір
Виступаючи 13 листопада у парламенті, Нікол Пашинян поставив запитання: чи може держава миритися з «мережею агентів впливу інших країн у нашій святій святих?». І сам же дав відповідь: терпіти цього не можна, бо інакше «їм» залишиться останній шанс повернути державу «в ту саму кишеню, з якої ми вибралися».
Попри те, що прем’єр не назвав конкретних імен, у Вірменії не мають сумнівів, що мова йде про керівництво Вірменської Апостольської Церкви. Уже щонайменше пів року триває гостра фаза конфлікту між урядом і церковною верхівкою. При цьому Пашинян дедалі відвертіше пов’язує духовенство з російським впливом.
Хроніка давнього протистояння
Напруга між Пашиняном та церковним керівництвом виникла задовго до нинішньої кризи. Ще як опозиційний політик і журналіст він публічно закликав католикоса Гарегіна ІІ піти у відставку. Після «оксамитової революції» 2018 року частина активістів очікувала, що оновлення влади торкнеться і церкви, однак прем’єр у той час уникнув прямого зіткнення з духовенством, і керівництво церкви залишилося незмінним.
Проте стосунки не стали кращими. Після поразки Вірменії у Другій карабаській війні 2020 року церковні ієрархи почали відкрито вимагати відставки Пашиняна, поклавши на нього головну політичну відповідальність. Попри це, на парламентських виборах 2021 року опозиція, яку підтримувала й Москва, зазнала поразки, а вплив церкви у виборчій кампанії виявився обмеженим.
Ситуація кардинально змінилася у 2023 році, коли Азербайджан остаточно відновив контроль над Нагірним Карабахом, а Єреван погодився на делімітацію кордонів за радянськими картами. Для багатьох вірмен це означало фактичну передачу земель, на яких вони жили, Азербайджану. На цьому тлі розгорнувся новий протестний рух, який очолив єпископ Тавуської єпархії Баграт Галстанян. З благословення католикоса його навіть висунули як потенційного кандидата на посаду прем’єр-міністра.
Дострокових виборів домогтися не вдалося, однак церква фактично стала головним осередком опозиції, зберігаючи високий рівень суспільної довіри.
Ескалація: від критики до звинувачень у змові
Протягом останнього року риторика прем’єра щодо церкви значно загострилася. Спершу він публічно дорікав духовенству в неналежному стані древніх храмів, називаючи їх «комірками» для непотрібних речей. Далі Пашинян перейшов до особистих звинувачень на адресу католикоса Гарегіна ІІ, твердячи, що той порушив обітницю безшлюбності, має доньку і тому не може обіймати духовну посаду.
У виступах глава уряду послідовно називає католикоса не церковним титулом, а світським ім’ям — Ктрич Нерсісян, демонструючи відмову визнавати його духовний статус.
Паралельно спецслужби заявили про викриття нібито спроби державного перевороту. Серед фігурантів назвали вже згаданих єпископів Баграта Галстаняна та Мікаела Аджапахяна, а також підприємця Самвела Карапетяна — одного з найбагатших вірмен світу. Їх заарештували в Ечміадзині, духовному центрі Вірменської Апостольської Церкви. Згодом затримали й єпископа Мкртича Прошяна, племінника католикоса.
За версією влади, замах на захоплення влади готувався на 21 вересня, а зброю та вибухівку планували зберігати в церковних приміщеннях. Церква такі звинувачення заперечує, розцінюючи їх як політичний тиск.
Вибори-2026 і російський фактор
У жовтні Пашинян публічно заявив у парламенті, що як віруючий послідовник Вірменської Апостольської Церкви не визнає духовного сану Гарегіна ІІ, назвавши його людиною, яка «захопила патріарший престол». Прем’єр заявив, що готовий «покласти життя», аби «звільнити церкву».
Вірменські експерти звертають увагу: у заявах влади поєднуються два рівні риторики. Сам Пашинян робить акцент на моральних і канонічних питаннях, апелюючи до віруючих. Натомість представники його політичної сили говорять відкрито: йдеться про спробу заблокувати перед виборами вплив проросійських структур.
Цю логіку підтримує частина міського та прозахідно налаштованого електорату, для якого не є секретом, що частина церковного керівництва критично ставиться до євроінтеграційного курсу країни й часто діє в унісон з позицією Кремля.
У цьому контексті часто згадують брата католикоса, архієпископа Езраса, який очолює єпархію у Росії. Пашинян називає його «агентом КДБ», а в ЗМІ лунають припущення, що саме через нього до церковного керівництва надходять фінансові ресурси та політичні сигнали з Москви.
На тлі підготовки до парламентських виборів 2026 року конфлікт з церквою стає елементом передвиборчої стратегії. Як зауважує низка аналітиків, таким чином прем’єр демонструє впевненість у своїх позиціях, дозволяючи собі йти на відкрите протистояння з найвпливовішою традиційною інституцією країни.
Символ протистояння: монастир Ованаванк
Одним із символів нинішньої кризи став монастир Ованаванк неподалік Єревана. У вересні настоятель храму Арам Асатрян заявив, що церковне керівництво чинить тиск на священників, вимагаючи від них організовувати участь парафіян у політичних акціях опозиції. За це його позбавили сану.
Попри це, священник продовжує звершувати богослужіння, а серед присутніх — сам Нікол Пашинян, члени уряду та депутати провладної партії. Таким чином світська влада фактично легітимізує церковну опозицію зсередини.
Поки що це радше поодинокий випадок внутрішнього розколу в церкві. Однак, як вважають оглядачі, у разі переобрання Пашиняна після 2026 року він може прагнути поглибити ці процеси, аби послабити вплив критичного до нього духовенства.
Що насправді є метою «церковної війни»?
За оцінками політичних експертів, Росія зацікавлена у зміні нинішнього керівництва Вірменії, але не має достатньо сильної альтернативної фігури, здатної виграти вибори. В таких умовах Кремль може робити ставку на дискредитацію результатів виборів і максимальне послаблення майбутнього уряду.
У цьому сценарії позиція церкви, яка має довіру значної частини населення, може стати вирішальною. Саме тому Пашинян намагається завчасно поставити під сумнів моральний авторитет церковного керівництва і його легітимність як політичного арбітра.
Водночас навіть у разі обрання нового католикоса малоймовірно, що церква стане відверто «проурядовою». Вірменська Апостольська Церква історично залишається консервативною, обережною або критичною щодо багатьох західних цінностей. Однак, на думку частини аналітиків, мінімальним результатом для Пашиняна може стати ослаблення прямих російських впливів через церковні структури.
Підсумок
Конфлікт між урядом Пашиняна та Вірменською Апостольською Церквою має подвійний характер. Формально йдеться про порушення канонів, моральні претензії та межі втручання церкви в політику. Проте в глибині це — боротьба за те, хто саме впливатиме на майбутній курс країни: національно орієнтована світська влада чи структура, яку в Єревані все частіше сприймають як канал російського впливу.
Від того, чим завершиться ця «церковна війна», значною мірою залежатиме, наскільки Вірменія зможе зберегти політичну суб’єктність і обрати власний зовнішньополітичний курс.
Читайте також:
