Усунення Мадуро — це найлегша частина змін. Але логіка, за якою режими цього світу виправдовують свої дії, просто не працює в домені Христа. Геополітика — складна справа, коли ти є громадянином і послом Царства, яке не від цього світу. Математика виправдань, якою користуються земні режими, не має жодної сили в Царстві Христа.
Ми без труднощів можемо визнати, що Мадуро майже напевно був нелегітимним правителем через втручання у вибори; що його режим був жорстоким і корумпованим; що він спричинив економічну катастрофу; і що його можна вважати частиною ширшої осі впливів, яка включає наркокартелі, кубинські сили, російських найманців, ісламістські угруповання та інші структури.
Але його усунення — це легка частина змін. SEBIN (Національна служба розвідки), colectivos (загалом ультраліві озброєні парамілітарні групи), Діосдадо Кабельйо (який привів Чавеса до влади) та Падріно Лопес (особисто призначений Мадуро міністром оборони) — усі вони залишаються, разом із армією та поліцією. Якою б точною не була операція, викрадення Мадуро — це «плід, що висить найнижче». А історично Сполучені Штати не мають блискучого резюме щодо того, що відбувається далі.
Підхід цієї адміністрації до зовнішньої політики, імміграції, економіки, правосуддя, законотворення, правоохоронної діяльності та моралі можна звести до формули: «правила для вас, але не для нас» — від найнижчих рівнів і аж до самого верху.
Дії проти венесуельців, які святкували викрадення Мадуро — особисто чи в соціальних мережах — ще можуть виявитися жорстокими й смертоносними. Це може торкнутися й майже тисячі політичних в’язнів у Венесуелі, які нині перебувають у надзвичайно вразливому становищі й переважна більшість яких не винна у жодному реальному злочині.
Навіть залишивши осторонь аргумент, що усунення нелегітимного диктатора є добром, ігнорування міжнародного права та інтелектуальні вправи з називання такої операції «правоохоронною» викривають відверту гіпокризію США. Підхід цієї адміністрації до зовнішньої політики, імміграції, економіки, правосуддя, законотворення, правоохоронної діяльності та моралі можна звести до формули: «правила для вас, але не для нас» — від найнижчих рівнів і аж до самого верху.
Назвати це безпрецедентним теж не можна, з огляду на підтримані США перевороти чи вторгнення: на Кубі в 1906, 1917 і 1961 роках; у Нікарагуа в 1911–1912 і 1981 роках; на Гаїті в 1915 і 2004 роках; у Пуерто-Рико в 1950 році; у Гватемалі в 1954 році; в Еквадорі в 1961 і 1963 роках; у Домініканській Республіці в 1961 і 1965 роках; у Бразилії в 1964 році; у Чилі в 1973 році; в Сальвадорі в 1981 році; на Гренаді в 1983 році; у Панамі в 1989 році; в Гондурасі в 2009 році. Ймовірно, я пропустив ще кілька.
Учні Ісуса не можуть етично легітимізувати незаконну чи злочинну дію, яка усуває диктатора; переворот, що призводить до більшої релігійної свободи; або геноцид, який якимось чином запускає пробудження.
Доктрина Монро — це доктрина імперії. Також можна поцікавитися: який моральний аргумент тепер заважає Китаю виправдовувати свої амбіції щодо Тайваню, або Росії — виправдовувати власні дії в Україні, Грузії, Придністров’ї та на східному фланзі Європи? Не кажучи вже про рішення Ізраїлю, Ірану, Судану, Саудівської Аравії, Лівії, Сирії, Таїланду й, можливо, ще багатьох інших. Схоже, що сила таки визначає право.
Біблійні пророки, без сумніву, не виправдовували зла чи корупції власних правителів лише тому, що ті нібито були на боці Ягве. Навпаки — пророча гострота була ще сильнішою щодо тих, хто мав би знати краще. І вони, безперечно, «були політичними». Бог принижував гордих, які хвалилися своєю обраністю, але водночас потопали в ідолопоклонстві й несправедливості. Він допускав руйнування їхніх релігійних інституцій і розсіяння в засланні.
Повертаючись до початкової думки, однак, я хочу певною мірою поставити під сумнів усе, що написав вище. Сучасна геополітика з християнським фасадом — це не те, про що Царство Христа. Навпаки. Ми не можемо використовувати принцип «мета виправдовує засоби» як мірило — навіть у світлі Божого провидіння. Учні Ісуса не можуть етично легітимізувати незаконну чи злочинну дію, яка усуває диктатора; переворот, що призводить до більшої релігійної свободи; або геноцид, який якимось чином запускає пробудження.
Наша праведність має перевищувати праведність фарисеїв. Ісус посилає нас як ягнят серед вовків. Щоб стати найбільшим, ми маємо стати найменшими й слугами для всіх. Коронацією нашого Царя було ганебне розп’яття. Наш realpolitik — перевернутий і зворотний з погляду світу.
Так, сьогодні ми все ще маємо «залізних звірів» з пихатими малими рогами, але їхнє існування не змінює нашої місії.
У новому космічному порядку, започаткованому смертю, воскресінням і вознесінням Христа — і, наважуся сказати, включно з Великим дорученням — пріоритетом стає євангелізація всього світу. Нащадки Ірода, жорстокі й морально занепалі кесарі, їхні корумповані намісники та всі інші людські маріонетки скинутих Сил — усі вони стають об’єктами наших молитов і благовістя. Усі запрошені до Царства Христа. Так, сьогодні ми все ще маємо «залізних звірів» з пихатими малими рогами, але їхнє існування не змінює нашої місії.
Апостоли — наслідуючи приклад самого Ісуса — не витрачали багато слів на редакційні коментарі щодо численних, добре задокументованих вад і злочинів режимів, які їх переслідували, ув’язнювали, катували й умертвляли. Вони прагнули довести своєю проповіддю, характером і новими спільнотами, що Христос справді є Господом, а кесар — ні. Ми повинні мислити так, що «навіть за такий короткий час можна переконати» (Дії 26:28).
2 Петра 3 нагадує нам, що Бог не хоче, аби хтось загинув, — і Його зволікання з судом насправді є терпінням, яке дає людям час на покаяння. Бог не хотів загибелі Калігули, Тамерлана, Гітлера, Пол Пота, аятоли Хомейні чи Джеффрі Епштейна. Так само Бог не хоче, щоб загинула будь-яка людина, яка живе сьогодні — ні Ніколас Мадуро, ні Дональд Трамп, ні Кім Чен Ин, ні Сі Цзіньпін, ні Володимир Путін. Він хоче, щоб усі прийшли до покаяння.
Імперії нашого часу діятимуть як імперії. Але престоли, панування, правителі й влади вже скинуті, а шлях домінування є застарілим. Наша частка як учнів Ісуса — говорити правду владі (термін, запроваджений квакерами), говорити правду в любові, ревно молитися, вірно свідчити й продовжувати будувати нову спільноту Царя всюди, де її ще немає.
Читайте також:
