Геніальна думка від блаженного Августина, яка стала класичною: «Коли хтось хрестить, – хрестить сам Христос».
Повна версія цитати звучить дослівно так:
«Хоча багато є служителів, чи то праведних, чи неправедних, що мають хрестити, але достойність хрещення повинна приписуватись лише Тому одному, на якого зійшов голуб, і про якого сказано: Це Той, Хто хрестить Святим Духом. Петро може хрестити, але це Він хрестить; Павло може хрестити, проте це Він хрестить; Юда може хрестити, однак це Він хрестить».
(Св. Августин, Трактат на Євангеліє від Івана, VI, 7)
Як я вже підкреслив, це направду геніальне спостереження. Уважне читання Нового Завіту та осмислений підхід до практики хрещення неминуче призводить до такого висновку. Глянемо ближче на обидва моменти.
Перше, Новий Завіт. Йоан пише: «Отож знялася суперечка між Івановими учнями та одним юдеєм − про очищення. Прийшли вони до Йоана та й кажуть йому: «Учителю, Отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про Нього свідчив ти, − он Він хрестить, та й усі до Нього йдуть» (Ів.3:25-26). І трохи згодом додає: «Коли ж Господь дізнався, що зачули фарисеї, начебто Ісус більше збирає і хрестить учнів, аніж Йоан, − а не хрестив же Ісус сам, лише учні Його, то полишив Він Юдею і подався знову до Галілеї» (Ів.4:1-3). Логіка очевидна: коли хрестять учні, − хрестить сам Ісус. І сьогодні хрещення здійснюється в церкві з Його доручення.
Друге, практика хрещення. Будьмо чесними: хто з нас охрестив себе сам? Якщо хрещення − це просто наше особисте сповідання віри чи обіцянка Богові доброї совісті, тоді чому ми не можемо охреститись самі? Зайшов у воду, визнав віру, склав обіцянку, занурився і вийшов хрещений, з особистим Спасителем і Господом у серці. Нехай навіть при свідках, проте сам. Але ж ні, так не проходить. Виявляється, охрестити повинні НАС, а не ми самі себе. Тому що хрещення − це передусім те, що роблять зі мною, а не те, що роблю з собою я сам.
І тут починаєш розуміти, що хрещення − це насамперед свідоцтво, яке дає сам Бог, засвідчуючи вірність Своїм дорогоцінним обітницям, а вже відтак це наше сповідання віри в ці непохитні обітниці Євангелія. І це свідоцтво Бог дає через спільноту церкви. Адже саме церкві воскреслий Христос доручив хрестити і робити учнями всі народи.
Дуже гарно сказав про це євангельський богослов Майкл Бьорд: «Хрещення не є додатковою опцією для тих, хто любить інституційні ритуали, натомість це конкретний спосіб, яким Бог дає зрозуміти Свої обітниці. Зрештою, це не про мій досвід. Більш систематичною мовою, хрещення − це таїнство Євангелія, а не навернення. Як каже Лейтарт: «Хрещення − це Євангеліє з твоїм іменем на ньому».
Якщо просто, то хрещення − це видиме Слово, а отже, це насамперед те, що Бог говорить мені, чинить зі мною, а вже відтак це є те, що я кажу Йому і роблю для Нього. Безумовно, хрещення − це є щось більше, ніж заповідь, яку ми повинні виконати; це таїнство, головним виконавцем якого є Бог; це засіб благодаті, через який Бог засвідчує нам, що Він зробив і робитиме для нас у Христі силою Святого Духа. Одне слово, хрещення − це печать, знак Завіту. Печать, яку ставить Бог і яка одночасно накладає на нас відповідальність жити достойно Євангелія і високого покликання в Христі Ісусі.
Читайте також:
Ось чому слова Августина стали класикою соборного християнства: «Коли хтось хрестить, – хрестить сам Христос». Це Він називає тебе на ім’я і занурює в Своє Євангеліє, в Свою смерть, і через віру робить спільником Свого воскресіння. Це Христос засвідчує тобі особисто Свою любов і вводить тебе в життя Святої Трійці.
