Дні летять, летять і не вертають,
А за ними інші вже спішать…
Тільки того ще ніхто не знає,
Чом скорбить не раз моя душа.
Чом вона тремтить, як лист осінній,
У надії тихій і в журбі, –
То прийшло до неї воскресіння
Через муки власні, через біль.
Тож нехай скорбить вона і плаче –
Змиють сльози пережите все.
Є Отець Небесний наш, а значить –
Їй небавом втіху принесе.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
[sc name=”futerblock” ]
Схожі статті
