Сьогодні в Маргарити день народження. Вона принесла в школу величезний круглий торт, і весь «3-А» клас з особливим нетерпінням очікував, коли закінчиться останній урок, щоб можна було вітати іменинницю. Нарешті, продзвенів дзвінок. Маргаритка із задоволенням розрізала великим ножем свій торт і щедро пригощала однокласників. Ось черга дійшла до її кращої подруги, Любочки. Для неї вона вибрала особливий шматок з дуже гарною квіткою з крему. Люба тепло подякувала, але чомусь відмовилася його взяти.
– Тобі що не подобається мій торт? – дуже здивувалася та. – Але ти навіть його не спробувала…
– Не ображайся, Ритка, я знаю, що він смачний, але… не можу його зараз їсти.
Іменинниця з подивом дивилася на подружку.
– Розумієш, у нас вдома сьогодні… призначений піст, – тихо, щоб не дуже почули інші хлопці, пояснила Любочка.
Але хіба від хлопчачих вух можна щось приховати? Вони, ледь почули це, так відразу і почали кепкувати з віруючої однокласниці:
– Ха-ха! Чули! Вона постить, як старенька якась! Відмовляється від такої смакоти. Ось дивачка! Ха-ха!
Вчительці Ользі Петрівні Любині слова теж не дуже сподобалися, і вона поспішила висловити свою думку:
– Це що ще за вигадки?! Ти, напевно, Люба, забула, що зараз знаходишся не у своїй церкві, а у звичайній школі. Бачиш, таке навіть нікому з хлопців і в голову не прийде!
Але дівчинка була непохитна, мовчки сиділа і слухала обурення в класі.
– Ну з’їж хоча б маленький шматочок, – все просила її засмучена іменинниця. – Ми нічого не розповімо твоїм батькам, ніхто не дізнається, чесне слово…
– Віддай його краще комусь іншому, – все так само спокійно запропонувала Люба. – Тільки ви не подумайте, хлопці, я ні кого не боюся, і мене ніхто не примушує це робити. Просто я хочу дуже… щоб Бог зцілив мого хворого братика.
Читайте також:
Після цих слів всі глузування і шум в класі відразу припинилися.
– Ну, якщо так, – рішуче раптом сказала Маргаритка і відклала свій шматок назад на тацю, – тоді я теж не стану їсти торт. Будемо разом постити. Адже ми з тобою, Любочка, подруги, а у подруг все повинно бути спільне, значить, твоя біда – це моя, правда?..
Автор: Людмила Калашнікова
