Віра Дашевська пережила багато труднощів: звук обстрілів, нічліг в підвалі на стільцях, поїздка у набитому ущент вагоні, паніка, виснаженість і тривога. Але її надією залишається Бог, Який був поруч з нею. Рекомендуємо прочитати свідоцтво біженки з Луганщини.
Я – біженка з Луганщини.
Пам’ятаю, що прокинулася спозаранку. Мені сказали, що треба перечекати обстріли в іншому районі міста. Нічого не розуміючи, схопила кілька речей і поїхала. У батьківський будинок влучив снаряд.
Десять днів у підвалі – в бетонній коробці з низенькою стелею. Спала на стільцях, напівсидячи, бо не вистачало місця.
Було кілька спроб виїхати з міста. Після першої невдачі – чимала паніка.
А потім подорож у набитому ущент вагоні із закритими шторами. Двері не відчиняли навіть на зупинках. Тисячі переляканих людей на перонах, повз які потяг проїжджав без зупинки.
Потім – пошук нічліжки у Львові, нервове нерозуміння куди їхати далі. Обираю Польщу.
Далі – гуманітарний штаб, автобус, потяг, і ми на місці.
Навколо – мир і спокій. А всередині – виснаженість і тривога. Поруч – лагідні люди, що прагнуть допомогти. Навіть друзі знайшлися.
Та головне – я маю постійне відчуття, що Бог поруч. Там і тут. В Ньому – моя надія. Продовжує вести. Він знає все.
Джерело: Telegram «ЄХБ | Братство»
