Моє нещодавнє звернення до Олексія Прокопенка, приводом для якого став непропуск цього російського проповідника на територію України, викликало великий резонанс в середовищі християн-протестантів.
У своєму зверненні я вказав на системний світоглядний злам, який стався у відносинах українських і російських протестантів після Майдану, анексії Криму та війни на Донбасі. Прикладом такого надлому я назвав цікавий факт: до 2014 р один з найкращих російськомовних проповідників сучасності – Олексій Коломійцев – цитував у своїх проповідях Олександра Турчинова (в 2014 р – в.о. президента України), однак після 2014 р таких цитат ми більше не чуємо.
Деякі читачі поставили під сумнів моє твердження і зажадали від мене фактів, що брат Коломійцев узагалі колись цитував Олександра Турчинова. Оскільки я звик відповідати за свої слова, я знайшов конкретну проповідь, в якій Олексій Олексійович цитує Олександра Валентиновича.
Йдеться про проповідь О.О. Коломійцева з серії «Істинно вільні» за 2008 рік. У 6-й частини серії «Свобода від обставин» (https://www.slovo.org/ru/propoved/istinno-svobodny-6-svoboda-ot-obstoyatelstv) (вперше виголошена 03.08.2008 р) на 50-й хвилині Олексій Олексійович згадує про О. Турчинова, як про брата, не забуваючи і його високий державний статус. Далі йде цитата з книги О. Турчинова «Ілюзія страху».
Цю проповідь О. Коломійцев виголошував неодноразово. Зокрема, зберігся відеозапис цієї ж проповіді, яка була виголошена пізніше (див. відео, про О. Турчинова – починаючи з 1:01:22)
Хтось вкаже мені, що дата завантаження проповіді – 04.02.2017 р. Отже, це спростовує моє твердження, що О. Коломійцев перестав цитувати О.Турчинова після подій 2014 р Одразу відповідаю: дане відео – перезалив. Тому нехай нікого не вводить в оману дата завантаження. Проповідь, яка міститься на цьому відео, була виголошена О.О. Коломійцевим не пізніше 19.02.2013 р, тобто до подій на Майдані. Про це свідчить інформація з сайту «Богопізнання» (), на якому відеозапис цієї проповіді з’явився 19.02.2013 р (див. дату завантаження відео
Більше того, після 2014 р риторика О.О. Коломійцева при згадці О.В. Турчинова – змінилася. Якщо у 2008 р. Коломійцев прямо називав Турчинова баптистським проповідником і фактично братом, то після 2014 р. Олексій Олексійович став говорити про О. Турчинова дещо відсторонено, ніби відмежовуючись від нього. Про це свідчить другий фрагмент на найпершому відео в цій статті.
Прошу зрозуміти мене правильно: я ні в чому не звинувачую і не викриваю Олексія Коломійцева. Для мене він – благословенний у Господі брат, проповіді якого я з великим задоволенням слухаю ось уже 13 років. Але і Олександр Турчинов для мене теж брат, який і після 2014 р продовжує проповідувати в протестантських церквах України. І в мене виникає резонне питання: чому така адекватна і зважена людина, як брат Коломійцев змінює свою риторику про брата Турчинова і чому саме після 2014 г.?
Напевно, найкраще на це запитання відповів би сам Олексій Олексійович. Але я дозволю собі зробити припущення. Я НЕ вважаю, що особисто брат Коломійцев відмовився від своїх слів про О. Турчинова і перестав вважати його братом у Христі. Але в той же самий час Олексій Олексійович, ймовірно, вважає, що після відомих подій 2014 р цитати з книг А. Турчинова будуть неоднозначно сприйматися людьми в церкві і тому краще від таких цитат утриматися. Саме це я і вважаю доказом надлому у відносинах українських і російських християн.
Можливо, хтось скаже мені, що О. Турчинов і до подій 2014 р неоднозначно сприймався в середовищі християн-протестантів, і Майдан тут ні до чого. Але це не так. Ми бачимо в проповіді О. Коломійцева від серпня 2008 року цитату з книги А. Турчинова. За станом на серпень 2008 р брат Турчинов вже багато років був відомим українським політиком і займав низку високих державних посад. Зокрема, з лютого по вересень 2005 р. О. Турчинов був головою Служби Безпеки України (український аналог американської спецслужби ЦРУ).
Виходить, що цитування О. Коломійцевим у 2008 р. колишнього голови СБУ (як брата у Христі і баптистського проповідника) не викликало тоді неоднозначну реакцію у слухачів. А ось після 2014 р. цитувати О.Турчинова (на той момент – керівника парламенту і виконуючого обов’язки президента України) як брата стало ризиковано. Чому???
За часів Радянського Союзу на Заході всіх жителів СРСР було прийнято називати «русскімі». За інерцією ця традиція багато в чому збереглася і після розпаду СРСР. Але в 2014 р. Росія напала на Україну. Весь світ дізнався, що Україна – це окрема держава. Що українці – це не росіяни, і навіть не близький до росіян народ, а народ зовсім інший, багато в чому ментально протилежний росіянам.
Росіяни, досі вважали українців продовженням самих себе, з подивом виявили, що українці себе росіянами не вважають і, більше того, готові захищатися від російських військ зі зброєю в руках. Це був шокуючий «розрив шаблону» для більшості росіян, в тому числі і для російських християн-протестантів. Для багатьох російських братів той факт, що українці не хочуть бути росіянами, автоматично прирівнювався до гріха «розділення єдиного братства».
Наприклад, резолюція РС ЄХБ від 06.06.2014 р. говорить: «Церкви Російського Союзу ЄХБ невпинно моляться про мир для України, і про дарування мудрості всім, від кого залежить швидке вирішення громадянського протистояння». Цікаво, про яке-таке «громадянське протистояння» в Україні йшлося, якщо за три місяці до цього, 01.03.2014 р., Рада федерації РФ дала згоду на застосування російської армії на території України? Або російські брати, які ухвалили цю резолюцію, вважали Росію і Україну єдиним громадянським простором, а російсько-українське збройне протистояння «цивільним»?
Повністю ігнорується роль російської влади, навіть коли самі російська влада цю роль не приховує. У зверненні до президента РФ від 30.05.2014 р. немає жодних закликів припинити агресію проти України. Замість цього висловлюється подяка Путіну за «зміцнення громадянського миру та злагоди в російському суспільстві». Фактично метою зазначених заяв було відмежуватися від українських братів і запевнити російську владу в повній лояльності.
Очевидне небажання російських християн називати те, що відбувається російсько-українською війною простежується навіть в їхніх дипломатичних формулюваннях. При тому, що російські брати мають достатньо інформації. Вони мають можливість дізнаватися про події безпосередньо від своїх братів в Україні, але в більшості своїй вважають за краще вірити телевізору, а не своїм одновірцям.
У приватних бесідах і в публіцистиці російські протестанти висловлювалися про Україну більш прямо. Наприклад, на сайті «Русский баптист» з’явилася стаття, автор якої в грубій формі звинуватив українських братів у зраді і підтримці «заколоту націоналістів». Також в цій статті були повторені всі штампи російської державної пропаганди, з чого випливає висновок, що в своєму ставленні до України автор статті мало чим відрізняється від звичайних невіруючих росіян. Мені важко судити, який відсоток російських братів розділяє ці абсолютно неадекватні оцінки, але в статті читається неприховане обурення тим, що українці дозволили собі піти іншим шляхом, ніж росіяни.
Як би там не було, я все ж буду оптимістом. Вважаю, що більшість російських братів вороже до української держави не ставиться. Не вірить в казки про «державний переворот» і т.п. На мій погляд, більшість російських християн займає позицію пасивного невтручання. Щось там сталося, хтось з кимось воює, але ми ж громадяни неба, а це все земне. Тому давайте жити далі, як нібито нічого не сталося їздити і спілкуватися. Саме цей погляд, імовірно, поділяє згаданий мною раніше Олексій Прокопенко.
Однак ситуація з непропуском в Україну Олексія Прокопенка також виявила, що російські християни не вільні від імперського ставлення до України. Якби брата Прокопенко не впустили б у США або в Німеччину, навряд чи його пост в фейсбуці був би аналогічним. Але якщо російського проповідника не впустили в Україну, він неодмінно повинен перекривити українську мову, як би натякаючи, що «ці українці граються в незалежність».
Можливо, в підсвідомості російських братів (в тому числі Олексія Прокопенка) досі живий СРСР, а Україна – досі частина Росії, куди можна приїжджати як до себе додому. Тому непропуск в Україну можна прирівняти до непропуску в якесь місто в Калузькій області або в Ставропольському краї. Я дуже хочу помилятися, але на жаль факти вказують, що моє припущення небезпідставно.
Той факт, що російські брати відмежовуються від О. Турчинова можна пояснити тільки політичною доцільністю. Брат Прокопенко вже пояснив нам, що українські протестанти винні в тому, що російська влада стала підозріло ставитися до їхніх братів у Росії ще після Помаранчевої революції 2004 року. За такою логікою, після 2014 року українські протестанти взагалі поставили своїх російських братів на межу виживання.
Судіть самі: відбувається Майдан 2013-2014 рр., який російська влада, м’яко кажучи, не схвалює і всіляко дискредитує. І ось після цього Майдану Україну очолює баптист, якого російська влада оголосила «кривавим пастором» і відмовилася визнавати в статусі в.о. президента України. Звичайно, політична доцільність говорить, що треба якомога швидше заявити: Турчинов «не наш», він тільки називається баптистом. А можна взагалі заявити, що «Турчинов піде в пекло», як це зроблено в ЖЖ Ігоря Колгарьова, автора блогу «Русский баптист».
Більш того, таке ставлення до Турчинова в російських церквах проникає і у російськомовну протестантську діаспору за кордоном. Тому навіть шановний Олексій Коломійцев змушений рахуватися зі зміненими настроями аудиторії і припинити цитування О.Турчинова, хоча раніше цитати з Турчинова нікого не бентежили. І після цього ми будемо обманювати самих себе і говорити, що між українськими та російськими християнами є тільки «різні погляди на політику», а церква як була, так і залишається єдиною!
Сам факт того, що сьогодні чимало братів (в тому числі мої критики) не вірять, що Олексій Коломійцев міг цитувати Олександра Турчинова, вказує, що ми маємо справу саме з церковною, а не з політичною кризою. Це доводить, що змінилося ставлення до Турчинова саме як до брата, а не як до політика. Читачі, які вимагали від мене довести, що О. Коломійцев цитував О. Турчинова, ймовірно, вважають, що О. Турчинов – настільки «токсична» особа, що О. Коломійцев просто «не міг» його цитувати.
Російські брати, ймовірно, розглядають фігуру О.Турчинова в керівництві постмайданної України як проблему для Церкви. Я ж закликаю подивитися на фігуру О. Турчинова як на ознаку Божого благовоління до України. Вдумаймося: вперше в історії пострадянську країну очолив християнин-протестант. Причому очолив у найбільш скрутний період за всю її історію як незалежної держави.
Україна дивом вижила навесні 2014 р., коли у країни фактично не було ані грошей, ані армії, ні інших можливостей функціонувати. Той факт, що саме в цей період на чолі України виявився практикуючий християнин-протестант, я розглядаю виключно як ознаку Божої милості до України. Саме тому я впевнений, що Господь і зараз не допустить повної окупації України Росією і ліквідації української держави. Є всі підстави вважати, що існування незалежної України є частиною Божого плану.
Читайте також:
Закликаю російських братів бути щирими. Тому що Бог з щирим чинить щиро, а з лукавим – за лукавством його (Пс. 17: 26-27). Ті, хто щиро помиляється, так чи інакше отримають від Господа правильне бачення ситуації. Не страшно помилитися, страшно захищати свою помилку, опиратися, перебуваючи в омані, навіть після того, як помилка стає очевидною. Страшно, виходячи з міркувань особистої вигоди або політичної доцільності нехтувати істиною.
Приклад Юрія Кириловича Сипко показує, що російські брати можуть називати чорне чорним, а біле білим. До цього і закликаю всіх братів, як в Росії, так і в нашій країні.
26.06.2021
