korabli shtorm

Наші серця краялись відболю, коли серед стогону буревію долітали до нас людські благання про поміч. На морі сталась катастрофа! Хвилі лютували й ревли.Ми знали, що не одне життя знайшло могилу в глибині моря.

Як надійшов ранок, я стоялана березі моря. Буря втихла. Сонце сяяло. Море вигравало блисками. Співали пташки. Здавалося, що жахлива нічна буря була тільки страшним сном. Частини розбитого корабля, викинуті хвилями на берег, свідчили про велике горе. Сумно дивилась я в далечінь, думаючи: скільки душ спаслося, скільки загинуло?.. В той час підійшов до мене моряк.Він розповів мені про героїчні зусилля спасіння деяких, що загинули.

Але раптом моряк здивував мене:

– Пробачте, можна запитати у вас чи ви спасенні?

Це запитання стало для мене приємною несподіванкою. Як виявилось , цей моряк, я і я, присвятив своє життя Богу. Ми говорили з ним про Божу любов, а потім я попросила розповісти мені про своє навернення до Бога.

– П’ять років тому Господь чудно спас мене... Ніколи не забуду, що двоє вмерли за мене... Так, двоє... Мій Спаситель умер за мене на хресті, а мій товариш умер за мене вбезодні морській і тим привів мене до Христа. Це було вночі… Це була страшна ніч, схожа на минулу, коли наш корабель попав на скелю. Ми дали сигнал на суходіл, і найсміливіші вислали рятунковий човен. Звичайно, надійна порятунок було мало, бо буря шалено лютувала. Але Бог допоміг їм. Ми обережно передали їм до човна жінок та дітей. Коли ж, щасливо діставшись до берега, човен знов повернувся, наш корабель уже тонув. Ми тоді передали їм решту пасажирів.

Ми розуміли: якщо хлопці і припливуть ще раз за нами, то всіх взяти вже не зможуть, а як спробують ще один раз дістатись до нас, то ми вже будемо тоді на морському дні.. Отже почали кидати жереби – хто мав залишитись з кораблем, що тонув. Мій жереб був лишатись, прийняти вірну смерть. Який жах обійняв мене! Яка чорна темрява! «Засуджений на смерть і прокляття», – промовив я тихо до себе. Але перед товаришами я не виявив страху. Гріхи мої повстали переді мною. То було жахливе!

Мав я друга, який любив Господа. Часто він говорив зо мною про стан моєї душі, але я посміхався й відповідав, що хочу спробувати усі насолоди життя. Тепер він стояв біля мене, й я не смів просити його помолитися зо мною. І чому він не говорить мені про Господа тепер, а тільки посміхається наче? Обличчя його сяяло спокоєм...

Тільки пізніше я все зрозумів. А тоді з образою я було подумав: «Добре йому посміхатись, бо він мав жереб іти до човна». Добрий мій Якове, як глибоко я помилився, думаючи так!

Човен до нас... Один за одним ті, що витягли жеребки спасіння, входили до нього. Ось, черга прийшла до Якова. І раптом, замість того, щоб самому входити до нього, він штовхнув мене, промовивши: «Іди, Тиме, зустрінь мене в небі... Ти не повинен померти грішником для осудження».

Я не сподівався такого повороту подій! Щоб хтось давав своє життя за мене! З початку я і не захотів прийняти цієї оферти спасіння. Та противитись мені було запізно. Один сильний моряк прямо силою всадив мене на човен. Тільки що ми відплили, як наш корабель потонув, а з ним і Яків – мій добрий і дорогий друг Яків, віддавши своє життя за мене! Я знаю, що він пішов до Ісуса, але він умер за мене. Чи не сказав я вам правди, що двоє умерли за мене?

Він замовк... Сльози поблискували в його очах. Він не соромився їх, бо шанував любов, що пішла за нього на смерть.

– Коли ми допливли до берега,  - продовжував свою розповідь моряк, - я сказав: «Яків не повинен був помирати за мене марно. Я хочу зустрітись з ним у небі. Боже, я хочу! Я хочу знати Тебе!»

Згодом я знайшов Господа, хоч не знав добре, з чого починати. Зразу я думав більше про Якова, ніж про Господа. Потім я дістав Біблію (Боже Слово), яку так  любив Яків.

– Господи, я хочу бути в небі, де Яків... Дороги не знаю, покажи мені путь.

Бог допоміг мені! Багато хитання та страху пережив я за гріхи свої, – все думав собі, що Бог не простить, не прийме мене. Аж ось, дочитався до оповідання про двох розбійників, що розп’яті були на хрестах, та як Господь покаянному одному двері до раю відчинив. Упав я тоді на коліна свої й сказав: «Господи, я такий самий, як вони...» І в серці відчув я прощення: «Нині будеш зо Мною в раю». Бажалося тоді мені вмерти, щоб з Господом бути та з Яковом. Потім почав я дякувати. Поволі зрозумів, що Ісус Христос умер за гріхи мої, що кров Його очищує від усякого гріха. Вірю: як побачу Господа, то й Якова побачу там.

Дорогий читачу, дозвольте мені запитати Вас, як запитав мене той моряк: «Чи спасенні ви? Чи знаєте ви Ісуса Христа, як свого Спасителя?»

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті