благодать

Знайомство з кращим життям

Ким би мене не вважали, але в тому, що я чистюля, ніхто ще мене не звинувачував. У деяких людей буває високий поріг больової чутливості, а у мене високий, майже нездоланний поріг чутливості до безладу. І не те, щоб моя мама не пробувала з цим боротися. І не те, щоб у неї зовсім нічого не виходило. Живучи під її наглядом, я ставив тарілки в стосик і не розкидував одяг по хаті. Але ставши вільним, я дав собі волю.

 Більшу частину свого життя я був таємним лінюхом. Бо не бачив логіки в акуратності. Навіщо застеляти ліжко, якщо ввечері знову у нього лягаєш? Який зміст мити тарілку, з якої поїв лише один раз? Чи не простіше залишити одяг на підлозі біля ліжка, щоби вранці, вставши, відразу одягнутися? Невже розумна людина стане закривати кришечкою тюбик зубної пасти ввечері, знаючи, що його вранці прийдеться знову відкручувати?

Я був не менше педантичним, ніж будь-який акуратист, лише моя педантичність проявлялася саме в неакуратності. Життя надто коротке, щоб кожен день підбирати собі шкарпетки, просто носи довші штани!

А потім я одружився.

Якою терпеливою була Деналін! Вона навіть сказала, що не має нічого проти моїх звичок, – якщо і я не маю нічого проти того, щоб ночувати на вулиці. Щось мені підказувало, що ліпше змінити звички.

Я записався на анонімну програму «Дванадцять кроків для лінюхів». Фізіотерепевт порадив мені розробляти атрофовані м’язи, які задіюються при розвішуванні сорочок і надяганні рулона туалетного паперу на тримач. До часу, коли до нас у гості приїхали батьки Деналін, я став іншою людиною. Я міг протриматися три дні підряд, не закинувши під диван жодної шкарпетки.

Але потім настав момент істини. Деналін на тиждень поїхала з міста. Спочатку я повернувся до свого звичного життя. Вигадав, що буду лінькувати шість днів, а на сьомий влаштую генерельне прибирання. Але відбулося щось дивне, я відчував якийсь незрозумілий дискомфорт. Не міг сидіти спокійно, якщо в раковині стояв немитий посуд. Побачивши на пілозі порожній пакунок з-під чіпсів, я – зніміть капелюха! – нагинався його підняти! Доходило до того, що рушника відразу вішав на гачок. Що ж зі мною відбулося?

Все дуже просто: позайомився з кращим життям.

Але чи не те саме відбувається з нами усіма, коли пізнаємо життя з Богом? Чи не про це пише Біблія, коли мовить, що людина може залишити гріховний спосіб життя і більше не повертатися до нього. До того моменту, поки Ісус не увійшов у наше життя, воно було неохайним і хаотичним. Ми навіть не усвідомлювали, у якому бруді живемо.
Потім в наше життя прийшов Він. Все почало змінюватися. Ми стали розставляти по місцях те, що раніше порозкидали. Розгребли жахливе сміттєзвалище. Навели порядок. Так, звичайно ж, ми допускали і до сьогодні допускаємо промахи, але, загалом, завдяки Христу, у нашому домі чисто.

І раптом зрозуміли, що хотіли б робити добро. Повернутися до минулого свинства? Ви жартуєте? Чи може звільнена людина повернутися у в’язницю? Так. Але нехай згадає про сірі стіни і довгі гіркі ночі. Чи може хтось, тільки одружившись, забути свої обіцянки? Так. Але нехай пригадає свої священні обітниці і свою наречену. Чи може новонавернений нечупара знову влаштувати свинарник? Так. Але нехай спочатку подумає про різницю між вчорашнім брудом і сьогоднішньою чистотою.

Благодать закликає нас жити по благодаті. Тому що саме так діє благодать.

Макс Лукадо

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті