Якщо не Бог, то хто

– От би швидше вирости! Дорослим все можна, їх ніхто не сварить, куди хочеш – туди йди, що хочеш – те роби. Та й Бог дорослих чує і відповідає їм, – ледве стримуючи сльози, не раз вигукують Петрики чи Ганнусі, Васильки чи Надійки...

– Ні, ні, це неправда, – поспішу заперечити. – Невже підеш, куди хочеш, коли стільки турбот, невже робитимеш те, що хочеш, коли ще стільки невідкладних справ по господарству? Та й, повірте, Бог відповідає на молитви не тільки дорослих, а й дітей, навіть маленьких.

Софійка, правда, уже не така й маленька – їй аж чотири роки. Її мама – християнка. Дуже полюбляє дівчинка притулитися до матусі, коли тій випаде вільна хвилинка, і слухати цікаві історії з дитячої Біблії. Деякі з них вона вже добре знає. А ще Софійка знає, що Бог любить її і піклується про неї так, як мама, і навіть більше. Цим відкриттям дівчинка ділилася з вихователькою і дітьми в дитсадку, з маминим знайомим шофером і навіть просто із зустрічними людьми.

Сьогодні субота, але мами немає вдома – у неї ж стільки турбот. Софійка, як завше, з бабусею. Добре дівчинці й з бабусею, весело, але, от жаль, не вміє бабуся так гарно розказувати про Бога. Напевно, тому, що вона не прийняла в своє серце Ісуса, як мама.

Дівчинка поглянула довкола себе. Як добре вдома, затишно. І у всьому відчувається турботлива мамина рука.

– Але ж Бог мене любить навіть більше, ніж мама, – впівголоса сказала Софійка.

– Що ти там бурмочеш? – перепитала бабуся, яка, пораючись на кухні, зайшла у ванну кімнату.

– Ні, це я просто думаю, – відповіла мала і підбігла до бабусі. – Мама купує мені платтячка, і хліб, і банани... – на мить замислилася, щоб ще щось пригадати, і, сковзнувши очима по ванній, продовжила, – і рушнички, і мило, і зубну пасту... А Бог про мене піклується ще більше... Мені мама так казала. Цікаво, що Він мені дав? – І тут очі Софійки просяяли, – Маму!!! Маму? Ні, вона ж твоя донечка, бабусю... Гм?.. Я знаю! Бог дав мені тебе, бабусю. Але ж ні, в тебе також є мама... 

Бабуся не знала, що й сказати на слова внучки, а тільки посміхалася, слухаючи невинні роздуми дівчинки: «Розумниця ж вона у мене!» 

– Але мама говорила, що все, чого ми хочемо, то можемо просити в Бога, і Він дасть, – продовжувала свої роздуми мала, дивуючи бабусю своїми знаннями. Недарма ж ім’я Софія в перекладі з грецької означає «мудрість». – Що б мені попросити? – погляд дівчинки зупинився на порожньому тюбику зубної пасти. – О, попрошу пасту, – і миттю вибігла з ванної кімнати, прихопивши з собою й порожній тюбик.

Бабуся, яка уважно слухала ці роздуми, щиро розсміялася. Але цей сміх не спинив малу, він навіть підбадьорив її діяти рішучіше. 

Софійка взяла стілець, поставила його біля вікна. Ніжна блакить неба відбилася в її очах. Дівчинка стала на стілець і звела свої очі угору. Десь у височині линув запізнілий журавлиний ключ, курличучи щось сумне-сумне. Несміливий сонячний промінчик вигравав у Софійчиних очах. А вітер тільки шурхотів пожовклими кронами: «Проси, проси», підбадьорюючи дівчинку.

За всім цим вона й не помічала, що біля стільця за її спиною стоїть бабуся і сміється: «От утнула мала!» 

Погляд Софійки губився десь у глибинах неба, і багата дитяча уява малювала великий престол і Того, Хто сидить на ньому та вислуховує молитви. Бог чує – це вона знала певно, та чи почує Він її цього разу.

– Господи, – почала вона свою молитву, піднімаючи вгору порожній тюбик від зубної пасти. – Мама говорила, що Ти турбуєшся про нас і можеш дати все, чого ми просимо. Ти бачиш цей тюбик, у мене закінчилася паста. Дай мені зубну пасту. – Потім вона декілька разів прочитала «Отче наш», який нещодавно вивчила з мамою, і ще раз повторила своє прохання. Тепер потрібно чекати.

Увечері прийшла мама. Бабуся і внучка ледве дочекалися її. Цілий вечір бабуся, сміючись, переповідала мамі події дня, що минав. Але щира усмішка на маминому обличчі виражала не насмішку, а радість за своє дитя, і в глибині маминих очей Софійка бачила підтримку.

Ввечері, коли дівчинка лягала спати, мама підійшла до її ліжечка, щоб поблагословити на ніч. 

– Мамо, а Бог мені дасть пасту, правда? – вкотре перепитала мала.

– Звичайно, якщо ти будеш вірити, – відповіла мама, хоча сама, правду кажучи, трохи сумнівалася. – Правда, Бог може відповісти «ні» або «почекай», так само, як я тобі часто відповідаю. Але ти молися, вір і чекай... А Господь знає, як краще зробити.

Минуло кілька днів. Всі ці дні Софійка уявляла собі, що Бог дає їй зубну пасту. Та все ж до кінця не могла зрозуміти, як саме це повинно статися. Сповнена хвилювань дівчинка й не помітила, як минув тиждень. Мама вже давно купила нову зубну пасту. Але це ж мама – не Бог. І дівчинка чекала... 

Одного вечора мама прийшла з роботи якась надзвичайно радісно-схвильована. В руках вона тримала пакуночок. 

– Софійко, ходи-но сюди, – покликала вона донечку, – ось твоє замовлення. Чуєш, Бог відповів тобі!

Дівчинка не могла зрозуміти, про що тут йдеться. Та що б там не було – приємно отримувати подарунки. Вона швиденько розгорнула пакуночок і побачила... зубну пасту і зубну щіточку. Вони стояли на красивій підставці. 

Здивуванню дівчинки не було меж.

– Мамо, це Бог тобі дав? А як? – запитала вона.

– Якщо не Бог, то хто? – відповіла мама. І розказала донечці про свою знайому, яка нещодавно була на виставці різноманітних товарів. Побачивши цей дитячий набір, вона чомусь одразу ж згадала про Софійку і купила його для неї. Ось так Бог відповів на щиру дитячу молитву.

– Дякую Тобі, Боже, Ти чуєш нас, відповідаєш нам і даєш навіть більше, ніж ми просимо в Тебе, – молилися того вечора мати й донечка. Обоє вони переконалися, що Бог любить їх більше, ніж вони могли собі уявити.

Ольга Міцевська

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті