Байдужість

Як ви гадаєте, що являє собою найбільшу загрозу людському життю на землі? Війни? СНІД? Катастрофи? Стихійні лиха? Шкідливі звички? Хвороби? Певно, ви здивуєтеся, але ніщо з вищеперерахованого не зрівняється за силою шкоди і руйнування з цим лихом... Що ж найбільше руйнує життя на нашій планеті? Що змушує болем стискатися мільйони сердець, плакати матерів, а – дітей залишатися сиротами?

Жодна війна не здатна так цинічно знищувати. Жодній хворобі не під силу так калічити людину. Жодне стихійне лихо не здатне з такою силою руйнувати людські життя. Воно легко вбиває, підкорюючи собі континенти і поневолюючи народи. Воно робить очі холодними, а серце – порожнім. Воно дозволяє злу, немов проказі, поширюватися планетою. І саме воно викликає «нудоту» і гнів у Бога.

БАЙДУЖІСТЬ... Коротке слово, але за ним ховаються сотні узаконених вбивств і безкарних смертей. За ним – сумні очі сиріт і злидні вдів. Саме через байдужість перед багатьма «послідовниками» двері раю будуть зачиненими назавжди, а голос Господа скаже: «Відійдіть від мене, прокляті»... Цей вирок пролунає не через те, що вони чинили зло, а через те, що, бачачи потребу, проходили мимо. Вони не були «ЗА», але й не були «ПРОТИ». Не зодягнули, не прихистили, не провідали, не нагодували, кажучи: «Це не моє служіння, я не до цього покликаний. У мене дар вигнання бісів або зцілення... Безхатьки і переслідувані, сироти та волоцюги, наркомани й алкоголіки – це не моє...» А Христос каже: «Вони – Мої! Я – там, серед них! Я у в’язницях, лікарнях, блукаю вулицями». Однак ми настільки захопилися християнством, що забули про Христа. Слідуючи за Людиною без певного місця проживання, прагнемо прочитати їй живу проповідь про справжню любов і перетворити її життя на сухий духовний трактат.

Сьогодні більшість християн потребує покаяння перед Богом за бездумне комфортне життя. За те, що, називає себе послідовниками Христа, а слідує за своїми бажаннями, а не за Христом.

Байдужість завжди дивиться поверх голів. Вона не бачить простягнутих рук і заплаканих очей. Вона проникає в гаряче серце двозначними запитаннями, душить сумнівами і перетворює палке багаття служіння на тліюче вугілля. «Ви теплі, – сказав до однієї церкви Господь. – Я виплюну вас із вуст моїх». А що скаже Господь про нас? Наскільки гарячим є наше серце? Чи не ризикуємо ми бути причиною «нудоти» у Бога?

Чому наші серця повинні палати? Чому ми не можемо бути байдужими і холодними до переможених і знедолених? Тому що Бог, в Якого ми увірували, не є байдужим Богом. Ще до створення світу Його руки були готові до розп’яття, а сутність – до втілення. Ми не можемо йти за милостивим, співчутливим Богом і залишатися порожніми. Вся історія світу просякнута глибоким співчуттям Бога до розчавленого і поневоленого гріхом творіння. Він першим вийшов назустріч занепалій людині і першим подав руку примирення. Не ми Його шукали, а Він нас знайшов.

Ми, зогниваючи в гріхах, запевняли, що щасливі. Потопаючи в крові воєн, заявляли: «Бог нам не потрібен!» Ми впевнено будували життя на божевіллі і віддано вірили брехні. Ось таких знайшов нас Христос. Ось у такий світ Він увійшов. Його тут не чекали і Йому не були раді. Не було ні концертів, ні феєрверків на честь народження Месії. Йому навіть не знайшлося місця для ночівлі. Все на Землі повторювало Христові: «Ти зайвий на нашому святі життя».

Але Він не відступив, не покинув, не відвернувся. Цар царів схилився перед брудними пихатими людьми і служив їм. Чи можемо ми залишатися черствими і байдужими після всього, що зробив для нас Господь?

Якось апостолів Петра та Івана схопили за свідчення і велике чудо, яке вони сотворили іменем Христа. Вони не змогли байдуже пройти повз кульгавого, що просив милостиню на порозі храму. За це їх привели і поставили перед старійшинами, вимагали у них мовчати і не діяти. Вони відповіли: «Ми не можемо не говорити про те, що бачили і чули». Чи ми теж не можемо? Чи наші уста щільно стиснуті, а жебраків і хворих просто не помічаємо? Може, ми чогось не почули або не побачили? Може, звістка про Божу любов так і не розплавила скам’янілі серця?

Сьогодні більшість християн потребує покаяння перед Богом за бездумне комфортне життя. За те, що, називає себе послідовниками Христа, а слідує за своїми бажаннями, а не за Христом.

Якщо ви все ще не знаєте, куди Він іде, то уважно перечитайте Євангеліє. Не поспішайте, йдіть за Ним слід у слід. І відразу довкола побачите митників і блудниць, кульгавих і жебраків, голодних і зневірених. Він і сьогодні обирає настільки несподівані місця для Своєї присутності. Христос живе в тих, про кого всі забули. Він «прописався» в непомітних людях. Побудував Собі дім серед хворих і немічних. Якщо ми хочемо побачити Бога, – нам слід шукати серед зламаних і побитих життям – і тоді ми Його побачимо.

Макс Лукадо

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті