Чотири неправильних погляди християн на політику

Необхідність державної релігії

Перший неправильний погляд (у моєму розумінні) – це ідея того, що влада повинна змусити всіх громадян слідувати одній конкретній релігії.
Прикро, що «примусову релігію» схвалювало багато християн у попередніх століттях. Цей погляд відіграв важливу роль у Тридцятирічній війні (1618-1648), яка розпочала конфлікт між протестантами і римо-католиками щодо влади над різними територіями, особливо в Німеччині. У XVI та XVII ст. у Європі було багато інших «релігійних війн», особливо між католиками і протестантами.


З часом все більше і більше християн усвідомили, що «примусова релігія» не відповідає вченню Ісуса та не відповідає природі самої віри. Сьогодні я не знаю жодної великої  християнської групи, яка б ще досі дотримувалася погляду, що влада повинна змусити людей навернутися у християнську віру.
Християнський погляд на дану проблему показує, що підпорядкування усіх одній релігії є неправильним та протиречить вченню Біблії.

«А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже». (Мт. 22:20,21)
Це чудове твердження, тому що Ісус показав, що існують дві різні сфери впливу: одна – для влади, а інша – для релігійного життя Божих людей. Деякі речі, такі як податки, належать до державної влади («кесареве кесареві»), і мається на увазі, що церква не повинна контролювати це. З другого боку, державна влада не повинна втручатися в релігійне життя людей.
Ісус не написав конкретний перелік того, що входить до компетенції цих двох сфер, проте просте їх розрізнення мало колосальне значення для історії всього світу.
Ще один випадок у житті Ісуса доводить, що ідея «примусової релігії» була чужою для Нього, бо він докорив Своїх учнів, коли ті бажали миттєвого покарання для людей, які відкинули Його:
«І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив» (Лк. 9:52-54).
Учні, очевидно, думали, що вони знайшли чудовий спосіб у наступному селищі переконати людей прийти і послухати Ісуса. Якщо вогонь зійде з неба і зітре з лиця землі самаритянське село, яке відкинуло Ісуса, тоді весь світ збіжиться до Ісуса, і в наступному місті буде стовідсоткова явка жителів. Який переконливий спосіб повірити!
Проте Ісус не прийняв цю ідею. Наступний вірш говорить: «А Він обернувся до них, їм докорив» (Лк. 9:55). Ісус відмовився від будь-яких спроб примусити людей вірити в Нього чи слідувати за Ним.
Іншого разу, одразу після того, як Ісуса схопили римські солдати, в кінці Його життя, Він сказав римському управителю Понтію Пілату: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси…» (Ів. 18:36).
Ісус не хотів, щоб Його учні билися мечами чи були у війську, тому що Він не намагався встановити земне царство, як Римська Імперія чи інші держави у світовій історії. Земні царства встановлені армією та військовою силою, але царство Ісуса повинно було встановитися силою Євангелія, яке змінює серця людей, веде їх до довіри та послуху Богові.

Християнський погляд на дану проблему показує, що підпорядкування усіх одній релігії є невірним та суперечить вченню Біблії. Влада не повинна підтримувати ідею державної релігії, але має гарантувати свободу для всіх вірувань.

Влада повинна відмежуватися від релігії

Прямо протилежною точкою зору, відмінною від «примусової релігії», є ідея про те, що ми повинні викинути релігію з публічної сфери та політики. Згідно цієї точки зору, релігійні переконання не мають згадуватися в урядових установах чи впливати на процес ухвалення владою рішень. Твоя віра – це твоя особиста справа. Тому релігійні діячі не повинні мати жодного впливу на політичну систему.
Приклади такого погляду можна побачити, коли люди виступають проти молитви на початку зібрань колегіальних органів влади. Інші приклади, коли певні групи вимагають розчистити громадський простір від релігійної атрибутики або ж вимагають заборонити вивчення Біблії у загальноосвітніх школах, молитву перед спортивними змаганнями та випускними церемоніями.

Ідея про те, що ми повинні викинути релігію з публічної сфери, призведе до повної секуляризації влади, а згодом і всього суспільства. Така ідея прибере з уряду будь-яке відчуття підзвітності Богу за свої вчинки і загрожує цілковитою моральною дезінтеграцією в суспільстві.


Біблія показує кілька прикладів вірних віруючих, які чітко вказували  посадовцям, як їм керувати. Пророк Даниїл викривав вавилонського царя Навуходоносора, найсильнішого правителя в світі.
У Новому Заповіті Іван Хреститель докорив Ірода Тетрарха (цивільного чиновника Римської Імперії) «за Іродіяду, дружину брата свого, і за все зло, яке заподіяв був Ірод» (Лк. 3:19). Звісно, що докір Івана Хрестителя щодо «всіх злих учинків» включав все, що він зробив як урядовий керівник.
Тому Біблія не підтримує усунення релігійного впливу на політику.
Для християн не важко буде розрізнити глибоку духовну основу, що криється у цьому погляді. Так як кінцевою метою усунення релігії з публічної сфери є повна секуляризація влади, а згодом і всього суспільства, така ідея прибере з уряду будь-яке відчуття підзвітності Богу. Більше того, так як всі моральні стандарти в певній мірі засновані на релігійних переконаннях, цей погляд призведе до цілковитої моральної дезінтеграції в суспільстві. Для християн, які вірять в Біблію, не важко буде зрозуміти основну духовну силу, яка стоїть за цією ідеєю.
А також це скасовує волю народу, свобода релігії змінюється на свободу від релігії. Крім того, це обмежує свободу релігії та свободу слова.

Всяка влада є злою та демонічною

dispute

Згідно з цією позицією всяка урядова влада є глибоко інфікованою злом та демонічними силами. Сфера влади – це сфера сатани і його сил, тому політичне використання влади є світським, але Ісус так не вчив.

Віра в те, що всяка урядова влада є глибоко інфікованою злом та демонічними силами є помилковим перебільшенням, яке обмежує компетенцію Бога і спекулює Біблійною істиною.

Ті, хто підтримують цю ідею, зазвичай також виступають за військовий пацифізм. Вони стверджують, що, оскільки Ісус сказав підставити другу щоку (Мт. 5:39), щоб вирішити конфлікт навіть поміж націями – не потрібно використовувати військову силу, але завжди вести переговори, будувати дружбу, діяти, як належить християнам, виявляючи любов до інших націй.

Політика – єдиний спосіб побудови царства Божого на землі

Самі собою ідеї боротьби з соціальною несправедливістю є біблійними, проте Рух Соціального Євангелія  зробив дуже маленький акцент на потребі кожної людини мати особисту віру в Спасителя Ісуса Христа.
Хоча християни, які заохочують до більшого втручання в політику, повинні почути важливе слово застереження: якщо ми (тут я також включаю і себе) коли-небудь почнемо думати, що тільки хороші закони вирішать проблеми нації чи принесуть справедливість та правду в суспільство, ми зробимо надзвичайно велику помилку. Допоки не відбудеться одночасна внутрішня переміна в серцях та розумах людей, одні добрі закони принесуть лише скупе зовнішнє їх дотримання з мінімальним рівнем послуху, необхідного для уникнення покарання.

Хороша влада та хороші закони можуть запобігти злочинній поведінці, також вони можуть навчити, що суспільство схвалює, а що ні. Проте, самі собою вони не можуть виховати добрих людей.

 Вейн Грудем,
з книги «Політика згідно Біблії»

Джерело: http://r500.ua/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті