velykaVyshenka cerkva vyd naCentralnuBanu zseredyny

Говорячи про Церкву, ми торкаємось однієї зі священних тем і впритул наближаємося до суті християнської віри. Дві тисячі років існування Церкви – свідоцтво її сили, тріумфу життєвої повноти. В Церкви славна історія, багаті традиції, іноді настільки багаті, що у великій мірі залишаються загадковими для сучасної людини. Природно, виникають питання: чи актуально це для нас? Чи зберігає Церква своє значення для сучасності і в чому воно полягає? Не претендуючи на вичерпні відповіді, ми лише почнемо розмову. Розглянемо кращі прояви нового творіння Бога – Церкви, які відображають її вічну природу, а не тимчасові історичні умови.

Отож, що таке Церква?

По-перше, Церква – місце поза суєтою, поза обмеженням простором і швидкоплинним часом. Як мріє людина вирватися з кола суєтних турбот!.. Тут можна приєднатися до вічного, наповнитися ним. У церкві відкривається істина, і людина починає дивитися на себе і своє життя «з точки зору вічності».
Церква – місце безпечне, «міцна башта», у якій може сховатися переслідуваний. Тут прощаються і приймаються вигнані суспільством грішники, тут же ховаються і укріплюються втомлені борці за правду. Відомо, що у Древньому Ізраїлі існували міста-сховища, де будь-яка людина знаходила пристановище, де його не могли досягнути суд і помста. В церкві гарантом прийняття прощення і допомоги виступає Сам Бог.
Церква – місце священне, тут перебуває Бог. Той, хто шукає Бога, приходить саме сюди. Часто Він Сам знаходить людей у різноманітних життєвих ситуаціях, частіше всього в кризових. Але ж зовсім не обов’язково потрапляти на лікарняне ліжко і дивитися в очі смерті, щоби згадати про Нього!.. Наскільки ж ми зайняті земним, тимчасовим, особистим, що лише біль, одинокість, страх підштовхують нас звернутися до Бога! Бог воліє говорити з людиною в Церкві.

По-друге, Церква – це особливі люди, люди служіння. Бог вчить їх жити в єдності. В пошуках зустрічі з Богом людина приходить у Церкву – спільноту інших людей, і Бог відкривається частіше всього саме серед них. Для того, щоби бути зрозумілим людині, Бог діє через людину ж.
Часто служіння в Церкві називають богослужінням. Але чим ми можемо послужити Йому, Джерелу життя?! В Церкву ми приходимо послужити ближньому всім тим, що маємо самі. Приймати іншого у всій його несхожості до нас, любити, не очікуючи взаємності, – до цього зобов’язує життя в Церкві, і лише там можна цьому навчитися.
Бог поєднує різні долі, робить далеких близькими, примирює ворогів, змінює характери, стирає майнові і соціальні відмінності. Люди за порогом Церкви залишають свої титули, владні повноваження, особисті амбіції. В церкві всі рівні і всі зв’язані вищим союзом. Чим ближче до Бога, тим більше єдність людей, їхня солідарність, взаємна відповідальність. Так без кривавих революцій народжується нове суспільство, яке основане на принципах жертовної любові, безкорисності, милосердя.

По-третє, роздумуючи про церковне життя як вчення жити разом, жити для іншого, ми наближаємося до розуміння Церкви як школи, учнівства. Людина приходить у Церкву вчитися – в цьому її покликання, її право, її обов’язок. Вчитися – означає розуміти і старатися долати різницю між тим, хто ми є, і тим, ким маємо стати.
Часто кажуть, що християнська віра – віра рибалок, тобто людей простих, «не книжних». Однак правильніше було би сказати, що християнство – це віра апостолів, які були колись рибаками. Іншими словами, Бог, приймаючи людину «такою, як є», не хоче, щоби вона такою ж і залишалась. Він робить із рибаків апостолів – люди «не книжні» стають авторами найглибших за змістом новозавітних книг.
Учнівство передбачає старанність, готовність до безконечного вдосконалення в перемогах над собою. У школі Христа людина змінюється настільки, що представляється собі і оточуючим як «нове творіння», над яким не мають влади помилки минулого, примхи характеру, порочні звички. Умовою успішного навчання є також постійність, самодисципліна. Відвідування Церкви не має залежати від натхнення, тимчасових поривів, випадкових обставин, зворушених почуттів. Не натхнення, а звичне має бути мотивом, а точніше, натхнення має стати звичним, тобто постійним.

По-четверте, Церква – єдина надія сучасного суспільства, яке все більше відвертається від християнських ідеалів. Про настання нової, страшної ери безбожності, богозалишеності звістив Ф. Ніцше: «Бог помер! Ми вбили Його…» Разом із християнством були піддані критиці і забуттю ідеали добра, істини, краси. Досліди з новою, антихристиянською мораллю «волі до влади» і релігією надлюдини, так само як з мораллю суспільного обов’язку і релігією комунізму, закінчилися плачевно. Духовний відчай і нужденність сучасності наблизили суспільство до критичної межі.
Світ жив і живе лише завдяки благодатному світлу християнства. Церква перебуває у світі заради нього самого, це її відповідальність; для світу – це надія. Церква заступається перед Богом за свій народ, молиться про лікування його духовних хвороб, оновлення і відновлення. А тому бути ближче до Церкви – це бути ближче до джерела спасаючої благодаті, просвічуючого світла, напоумляючої мудрості. Як всього цього не вистачає сучасній людині! Як вона потребує Церкви!.. Двері ж Церкви завжди для неї відкриті.

Михайло Черенков

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті