644087

«Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені (Мт. 5:4). Ці слова Христа залишаються загадкою для людей, які мріють забути про смуток назавжди, убезпечити себе від біди і болю.  Блаженство, про яке розповів Христос, передбачає смуток як крок на випередження, в якому – добровільне смирення, внутрішнє упокорення, слухняне прийняття, терпеливе долання труднощів, зрілість і досвід страждання.

Замість того, щоб відкидати смуток як неприйнятне переживання і «негатив», варто подумати і про те блаженство, яке, зі слів Христа, здобувається лише на цьому непростому шляху; яке приходить лише після смутку як потіха і подарунок.

Плачем людей не здивуєш. У сльозах людина пізнає правду, і частіше всього вона важка і болюча. Але Христос перетворює сльози в радість, плач у щастя; в Його словах до тих, хто сумує, вже присутнє блаженство потіхи. З плачу починається життя. Плачем же воно і завершується. Спочатку людина плаче сама, в кінці плачуть за нею.
В плачі не все погане. Якщо людина плаче, значить, вона живе, по-справжньому, чесно, не вдаючи, не ховаючись. Якщо за нею плачуть, значить, жила так, що без неї погано, боляче, сумно.

Плач пов’язаний з життям. А ще він пов’язаний з відповідним до ситуації, справжнім, непідробленим, щирим.

Мене часто запитують, як я можу описати сучасну людину – її особливості, вади, проблеми. Можна сказати багато чого, але краще за все про людину говорять її сльози. Коли людина плаче, вона відкривається у правдивому, не поверхневому, не ігровому образі.

Так ось, про сучасну людину можна сказати важливе і страшне: вона майже перестала плакати, зрештою, як і сміятися. Людина стає все більше неприродною, несправжньою. Знаєте, чим відрізняється театр від життя? В театрі не йде дощ. Знаєте, чим відрізняється людина від робота? Робот не вміє плакати.

Зрозуміло, що можна зобразити сльози. Симулювати, зображати щось чи видавати за правду люди навчилися добре. Але плакати по-справжньому розучилися.
Страждання очищає. Сльози вимивають бруд із душі. Плач – це важлива подія в житті.

Зазвичай людина намагається позбавитись від болю, проблем, клопотів. І тим самим позбавляє себе сили, яка очищує і змінює.
Блаженство не в тому, що немає сліз, а в тому, що є потіха.

Немає жахливішого життя, в якому нічого не відбувається. Там, де не буває сліз, не буває і чистого, щасливого сміху. Тоді життя стає штучним – віртуальною реальністю, реальністю супермаркетів і барів… реальністю монотонних офісів і виблискуючих нічних клубів, реальністю дивана і телевізора, реальністю замків із піску чи слонової кістки.
Плач повертає до себе. Плачучи, людина приходить в себе.

Запитую себе – як давно я плакав? Виявляється, вже давно. Значить, я давно не живу справжнім життям. Значить, ховаюся від реальності і її болю, від життя і його сліз.
Звертаючись до людей у Своїй Нагірній проповіді, Христос говорить про забуті блаженства, про які дуже важливо згадати тим, хто хоче повернутися до справжнього життя. Тим, хто хоче не видаватися щасливим, а бути ним. Тим, хто хоче перестати грати в життя, і відкрити його з надлишком. Тим, хто хоче припинити переконувати себе, що «все гаразд», і подивитися правді в очі.

Для щастя потрібний плач – у розумінні своєї недосконалості, задля душевної потреби, через гріх і провини, за розбитим життям, від болю помилок і втрат.
Сльози пом’якшують серце. Сльози живлять душу. Сльози повертають зір. В сльозах можна побачити Бога, відчути радість зустрічі, блаженство потіхи.

Михайло Черенков

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті