Forandringsledelse FB 1200x627
В українській мові слово, яке вказує на дію, називається дієсловом. Російською звучить «глагол». Дієслово означає дію, і не тільки, але і закликає до неї, і навіть діє само. Російське слово вказує на говоріння: глаголити, звучати, кликати.
Більшість біблійних слів описують дії – не світ і людей, але дії Бога у світі і серед людей. Вони закликають читачів до справ і самі ж впливають на читача і того, хто слухає.
В наші дні слова знецінилися. Ми говоримо одне, а думаємо інше. Кажемо – і не робимо. Слухаємо інших – не довіряємо. Обіцяємо – не виконуємо.
Слова втратили силу і зміст. Слова стали недіючими. На них перестали зважати.

Реальність, яка змінює

Візьмімо слово «віра». Про що воно говорить? До чого закликає? У відповідь люди знизують плечима: «У кожного своя віра». Що змінює наша віра і як вона проявляється? Люди б’ють себе кулаком у груди: «Моя віра тут, у мене Бог усередині».
А навколо – огидна реальність, нелюдські, майже скотинячі умови. Виходить, що віра нічого не змінює, лише тішить душу оманливою надією на православність чи особливу духовність, яка глибоко «всередині».
Така віра – як зимове сонечко: світить, але не гріє. Пора повернути словам їхню силу. Для цього потрібно повернутися до Бога і почути слова, як Його слова. Бо Його слова діють, змінюють, спасають. Бо слова Божі – дух і життя, і людина живе не хлібом єдиним, але Словом Божим. «Майте віру Божу», – закликає Ісус (Мр.11:22). Віра в Біблії – «дієслово». Віра все приводить у рух. Віра змінює реальність. Здійснює те, чого ще не має. Робить видимим сховане чи ще не проявлене. Врешті, віра спасає. «А все, що не від віри, те гріх» (Рим. 14:23). Віра оживлює думку, наповнює змістом діла, без віри життя би зупинилося.
Кожна людина вірить і відчуває на собі силу віри. Але тільки віра Божа діє як спасіння, змінюючи природу людини, зближуючи її з Богом.

Змінене життя

Як відомо, «віра» – іменник, який утворений від дієслова «вірити». Спочатку було «дієслово». І це дієслово закликало людей до особливих відносин з Богом, стосунків довіри, вірності, відданості. Віра (вірність), як правило, характеризує Бога, але інколи і людину: «А праведний житиме вірою (вірністю) своєю» (Авк. 2:4). Відносини віри взаємні, двосторонні. Тут є і Боже звернення, і людська відповідь.
«А праведний житиме вірою», – апостол Павло повторює пророче слово в Посланні до Римлян (Рим. 1:17). І тут підкреслюється відповідальність «кожного віруючого». Бог сіє насіння, але не кожен дає йому зійти. Бог закликає, не кожен відповідає. Бог пропонує, не всі приймають.
Юдеї знали про Бога з історії і Писання. Гелени – з філософії, сумління і природи. Однак знання про Бога недостатньо. «Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками…» (Рим.1:21).
З апостольських слів стає зрозуміло, що знання про Бога не можна прирівняти до віри. Знання відкрите: «Тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив» (Рим.1:19). Але без особистого рішення, дії, вольового зусилля знання не може змінити людську природу. Віра – знання (саме так розуміли віру здавна у більшості народів) не стала вірою дії (а саме цьому вчить Біблія).
Тому Яків змушений сказати: «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?» (Як.2:19,20).
Віра – це завжди особистий стосунок. Віру не можна замінити належністю до авторитетної релігійної традиції чи «канонічної церкви» («правильної віри»).
Віру не можна замінити знанням про віру – як «правильно вірити».

Плоди віри

Справжня віра завжди діюча, продукує зміни і приносить плід. Перший з плодів – покаяння. Саме покаяння проповідував Іван Хреститель, який звертався до вибраного Богом народу, носію і «хоронителю віри»: «Роде зміїний, хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння» (Лук.3:7,8).
Що означає покаяння? Це дія віри в нас: коли віра Божа вливається в нас і викликає відповідь, якщо ми дозволяємо вірі змінити нас. Ця тривала дія – пробудження, навернення, прийняття, слідування, преображення. Тому біблійні персонажі ставлять «питання віри», а не «запитання допитливості». «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» – запитує Савл (Дії 9:6). «Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?» – запитує темничний сторож (Дії 16:30).
Віра починає діяти після нашого рішення бути смиренним, відкритості до перемін і готовності доручити себе волі Божій. В нас немає часу на довгі суперечки. Коли ми зустрічаємо Господа, залишається лише одне важливе запитання: що мені робити? Ми віддаємо себе Богу, віддаємося на послух віри. Віра – не наша власність, не предмет володіння. Віра – рушійна сила, яка зв’язує нас з Богом і змінює на Його образ.
Коли віримо в Ісуса Христа, то хвалимося Ним, а не нашою правильністю. Бо дорожимо відносинами з Ним більше, ніж традицією. Ми прагнемо перемін більше, ніж знань. Наша віра не надимає нас, але упокорює, не принижує інших, але надихає. І чим більшого успіху досягає діло віри в нас, тим більше ми діємо, тим ревніша наша праця любові. «Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов’ю» (Гал.5:6).
Варто поставити собі запитання: які зміни я помічаю у своєму житті? Чи намагаюсь управляти ним, як все ще своїм? Чи дозволяю Богу змінювати Його? Чи не стою на місці? Чи не їду у відчепленому вагоні? Нехай віра стане «дієсловом»!

Михайло Черенков

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Найпопулярніше на сайті