Про відомих

Вірність та віра Тараса

Коли Шевченко опинився у засланні, то першим проханням, зверненим до тих друзів в Україні, які не відцуралися «поета-злочинця», було переслати Біблію і твір Фоми Кемпійського «Про наслідування Христа». Ці книги слугували поетові справжньою і єдиною втіхою в його «незамкненій в’язниці».

 «Жахлива безнадія, така жахлива, що тільки одна християнська філософія спроможна боротися з нею… Єдина моя втіха тепер – святе Євангеліє. Я читаю його щодня, щогодини…», – так писав Шевченко з Орської фортеці до своєї названої сестри княжни Варвари Рєпніної.

Слід зазначити, що поет звернувся до Бога й Святого Письма не у засланні, коли зазнав тяжких страждань. Вже від 1843 року чи не в усіх його творах зустрічаються поняття «братства», «братолюбія», «правди», «волі», «любови», в тому розумінні, в якому вживаються в Слові Божому.

В автобіографічній повісті «Художник», в якій Тарас Григорович описує часи свого студентського життя, в одному місці зазначається: «Тепер у мене на квартирі жодної книжки, опріч Біблії, немає». Спогади сучасників Шевченка засвідчують, що він знав Євангеліє майже напам’ять.

Таким же глибоко релігійним було й оточення поета: його найближчі друзі – кирило-мефодіївські братчики. Ця описана Пантелеймоном Кулішем євангелійська демократія київської молоді 40-х років 19 століття і привела Тараса Григоровича та його товаришів до тієї політичної програми, за яку вони, а особливо Шевченко, так дорого заплатили. Євангельське братство, на їх думку, мало стати підґрунтям не лише для нової великої сім’ї української, але й для об’єднання всіх слов’ян в одну родину на християнсько-республіканських засадах.

Вістря своїх натхненних поезій звертав Тарас проти тих, хто «Оглухли, не чують, кайданами міняються, правдою торгують, і Господа зневажають, – людей запрягають в тяжкії ярма…»

Схожі статті

Водночас Шевченко звертався з повними глибокої віри словами до Бога: «Ми віруєм Твоїй силі і Слову живому: встане правда, встане воля і Тобі одному поклоняться всі язики…»

Глибока віра в те, що наступить на землі царство Божої правди, червоною ниткою проходить через усі твори Кобзаря. Він молився Богу, «Щоб усі слов’яни стали добрими братами і синами сонця правди».

Віра без діл – мертва перед Господом. А ще гіршою є «віра», яку люди лише лицемірно показують назовні, прикриваючи нею найниціші інстинкти. Духовною сліпотою є така «віра», коли люди наївно шукають порятунку в молитві та в формальному виконанні обрядів після вчинених злочинів та заподіяних ближньому кривд. Така «віра» була ненависною для Шевченка – для щирої душі невтомного борця за правду:
«… Жаль мені і жаль великий
На «просвіщенних» християн:
І звір того не зробить дикий,
Що ви, б’ючи поклони,
З братами дієте…»

Зі спогадів Тарасових друзів відомо, якою доброю людиною він був. Оповідали зворушливий випадок з життя Тараса Григоровича, коли, ризикуючи власним життям, він кинувся в охоплений полум’ям будинок, рятуючи дитину, покинуту у вогні переляканою матір’ю.

Незадовго до смерті, знесилений і хворий, склав і власним коштом видав «Букваря» для українських дітей, де велику частину приділив релігії, умістивши там молитви, заповіді Господні та Символ Віри.

Бувало, поет часами впадав у зневір’я, будучи покинутим і забутим людьми. Іноді, під гнітючим впливом пануючої навкруги неправди й неволі, – кидав докори Богові та впадав у релігійні сумніви. Проте, неупереджений дослідник творчості Кобзаря не буде приймати й оцінювати тимчасові настрої пригніченої душі як постійні, виношені й продумані переконання. Згадаймо слова апостола Фоми: «Вірую, Господи, допоможи моєму невір’ю».

Більше про християн письменників:

Наука Христова вимагає від своїх послідовників не лише любові до ближнього, а й до своїх ворогів – подвигу всепрощення. Ув’язнений у Петропавловській цитаделі, поет просив своїх товаришів пробачити зрадникові-провокаторові, що видав їх:

«А його забудьте, други,
І не проклинайте!…»
Закликав також Тарас покоритися Господній волі:
«То воля Господа!.. Годіть,
Смирітеся, моліться Богу
І згадуйте один другого;
Свою Україну любіть.
Любіть її во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Не раз Шевченко відчував на собі руку Божу:
«Якби не Бог поміг мені,
То душа б живая
Во тьмі ада потонула,
Проклялась на світі!
Ти, Господи, помагаєш
По землі ходити,
Ти радуєш мою душу
І серце врятуєш…»

На недосяжну висоту християнського всепрощення піднімається герой Тарасової поеми «Між скалами неначе злодій». Наймит-кріпак, котрого підступно видала власна дружина як утікача лютому панові, повернувшись із примусової служби, якою його було покарано, і побачивши розпусне життя жінки-зрадниці,
«Підняв руки калічені
До Святого Бога,
Заридав, як та дитина
І – простив небогу…
… Отак, люде, научайтесь
Ворогам прощати,
Як сей неук…»

Святкуючи двохсотліття від дня народження великого українського Пророка, варто вкотре пригадати і осмислити у світлі проблем сьогодення його християнський заповіт:
«Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь…»

Як бачимо, поет наголошує: не поклонятися нікому, окрім Бога. Так навчає Біблія. Тому сумно бачити, як самого Шевченка певна частина українців зробила «ідолом», кумиром для поклоніння. А він просив лише споминати його «незлим, тихим словом», як звичайну людину…

Підготувала Рита Квач

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button