Блог Павла Токарчука

Уроки з історії Церкви під час коронавірусу

Церква була мобільною

На фото – одна з кіпрських катакомб, в яких збирались віруючи, ховаючись від переслідувань римлянами. В Писанні та в історичних архівах ми бачимо описи багатьох домашніх церков, які також продовжували служіння у разі неможливості збиратись усім гуртом. Люди могли більше і якісніше будувати стосунки, більше людей могли долучитись в служінні і це також додавало ефективності в євангелізмі. Навіть попри зовнішній тиск. Павло, залишившись ув’язненим наодинці, тримав зв’язок з церквами через листування.

Церква лишалась церквою

Одна з можливостей адаптуватись церкві до сьогодення – це технології. Ми можемо слухати проповідь онлайн, і це класна можливість. Ми в церкві теж її використовуємо. Але разом з тим це є виклик. Церква – не Нетфлікс. Церква – це спільнота, вимагаючи спільність її членів, живої взаємодії, наскільки це можливо. В четвертому столітті випробування утиском замінило випробування успіхом і свободою. З часом церква стала офіційною, державною, дуже структурованою. З’явилась прірва між священниками та іншими віруючими. Церква перестала бути живим організмом і перетворилась на жорстку організацію. Але прийшла Реформація, яка відродила правильне відношення до Слова і, як наслідок, правильне відношення до церковності, спільності.

Церква дбала про хворих

В часи Ісуса найстрашнішою хворобою вважалась проказа. В Середньовіччі третина Європи померла внаслідок чуми. Хто був одним з перший, хто допомагав цим людям? Церква! Ризикуючи своїм життя, віруючи лікували хворих, доглядали їх і навіть просто були з ними в останні дні життя. Наразі краще лишатись дома, бо ідучи до людей, можна ризикувати якраз таки їхнім здоров’ям. Але хто зможе послужити хворим, якщо кількості рук лікарів почне не вистачати на усіх?

Церква проповідувала Євангеліє

Мабуть, багатьом знайома історія пастора Джона Харпера, який проповідував на Титаніку. Під час трагедії він залишався з тими, хто не потрапив у шлюпки, але розумів, що не зможе усім допомогти. Тому Джон вирішив крім фізичної допомоги якомога більшій кількості людей розповісти добру звістку про Ісуса. Саме вона спасає душу і дає надію на вічне життя з Богом. Коронавірус та його економічні і соціальні наслідки стали інструментами, які вибили основу для життя багатьох. Люди розгублені. Але по-особливому відкриті до глибоких розмов про щось важливіше ніж гроші і навіть здоров’я.

Церква жила в очікуванні повернення Ісуса

Люди продавали свої маєтки, роздавали вбогим і навіть приймали мученицьку смерть з радістю. Читаючи історії, де невинні люди виходили на арену до голодних левів з посмішкою і піснею, дивуєшся і ставиш собі питання: чому вони не бояться? Бо вони вірили, що скоро все одно вдруге прийде Христос і вони будуть радіти з Ним ще більше. З того часу пройшло майже 2000 років. І сьогодні навіть віруючі не дуже думають про скорий прихід Ісуса, якщо чесно визнати. Такі події повертають нас до переосмислення цього. До того, щоб бути готовим. І хоча, напевно, ця пандемія пройде і ми почнемо далі жити (і це добре), хай нам буде це добрим нагадуванням. Господь гряде!

Підписуйтеся на Телеграм канал Павла Токарчука 

https://t.me/nakozhenden

[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Павло Токарчук

Пастор «Української біблійної церкви» (Львів). Магістр богослов'я. Проповідник та викладач. Разом з дружиною виховують сина.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button