Проза

Перемога над смертю

Батьки поверталися додому з найбільшого в їх житті свята: єдина донька, сімнадцятирічна Христина отримала перемогу в конкурсі «Королева краси міста». Втому після тривалого святкування перемагала велика радість, – мати напевно знала: перемога її доньки – це також і її перемога. Це вона, мати, вкладала в Христину день за днем, крок за кроком, всі свої таланти і знання, всю себе. Вона зробила все, щоб потенціал її доньки розкрився повністю, щоб вона звільнилася від усього, що сьогодні називають «комплексами». Без сумніву, цей день в житті дівчини – це старт для взяття нових вершин.

Сьогодні її ім‘я відоме всьому місту! Журналісти телебачення і газет ледве дозволили Христині вийти з ресторану. Головний приз для Королеви краси – ключі від машини. 3вичайно, від материнського ока не сховалося, що юнак, який повіз сьогодні її доньку на щойно подарованій машині, має надію на більше звання, ніж «особистий водій Королеви», проте мамине серце спокійне: її донечка в свої сімнадцять настільки розумна… Думки, які п‘янили голову щасливої матері, перервалися наполегливим викликом мобільного. Наступної миті зляканий чоловік натиснув на гальма. Він не бачив обличчя дружини, але помітив, що вона лише приклала телефон до вуха, як він упав до її ніг. У відблиску світла зустрічних машин побачив очі, сповнені жаху, і почув слова:
– Наша донечка…
Чоловік підняв телефон і почув:
– Терміново приїжджайте. Якщо хочете бачити свою дочку живою, – жіночий голос спокійно продиктував адресу лікарні.

Десять хвилин тому з ресторану усі роз’їхалися разом: батьки додому, а Христина з друзями – в готель за містом, щоби продовжити свято у колі близьких друзів. Голова ще сповнена дзвоном бокалів і шумом аплодисментів, і ось дівчина вперше сідає в машину, білосніжну красуню, яка відтепер по праву належить їй. На задніх сидіннях – безліч букетів від шанувальників її краси й талантів.

Лише десять кілометрів до готелю – коротка дорога, яка стала для юної красуні останньою… Хто винний в аварії, вирішить слідство, а тепер…

Мати ступила в палату реанімації. Те, що вона побачила, було страшніше усього, що бачила за свої сорок років. Тіло і лице доньки були спотворені ранами і переломами. Це її Христя?! Очі матері зустрілися з очима доньки…

– Мамо, я помираю… – усі присутні в палаті відчули, що слова даються дівчині нелегко. – Мамо, ти зробила для мене так багато, ти навчила мене бути найкращою в усьому. Ти навчила мене любити музику і танцювати, красиво тримати бокал з вином і сигарету, бути прикрасою і зіркою компанії. Я була щаслива… але ось тепер, на порозі смерті, ніщо з того мені не потрібне… Скажи, мамо, чому ти не навчила мене помирати?

Декілька хвилин в палаті панувала тиша, а для серця матері вони здалися вічністю. По її обличчю стікали, обпікаючи, гарячі сльози. Вона мовчала.

– Тату, дякуючи тобі, я ніколи і ні в чому не мала нужди, ти виконував усі мої бажання. Я завжди вірила, що ти любиш мене,.. чому ж ти ніколи не сказав мені, що робити, коли приходить смерть?

Голос дівчини слабшав, кожне слово несло в собі печать неймовірних страждань душі і тіла. Серця бідолашних батьків розривалися від болю, проте вони не могли нічого відповісти: вони і самі не знали, що треба робити, коли приходить смерть.

– Я знаю, що зараз побачу Бога. Що я йому скажу?..

Це були останні слова Христини.

А все могло бути по-іншому…

Якось в гості завітала далека родичка. Христині тоді було сім років.

– Ваша дівчинка – красуня! А всяка краса на землі належить Господу. Ви часто буваєте у Божому Храмі, щоб віддавати Йому славу за все добро, яке Він посилає вам?

Господиня відповіла з кривою посмішкою:
– Не сміши, – Бог дав? Ми, наші руки, наші зв’язки і наполегливість – ось що є фундаментом нашого благополуччя і комфорту. А Церква – що ж, вона для слабких духом і тих, в кого немає іншого заняття.

А в день, коли вони вінчалися, старенький священик не менше години спілкувався з молодими, давав їм настанови від Бога, говорив про запоруку сімейного щастя:
– Щастя в сім’ї мало залежить від самого обряду вінчання. Бути в Церкві постійно, любити Бога і один одного – це є камінь, на якому будується сім’я. Діти – то є найбільший дар від Господа, змалку ведіть їх у Храм, де є присутність Благословенного. Навчіть їх змалку обирати справжні цінності…

Як довго і нудно він говорив… А говорив Правду! О, якби тільки вони тоді захотіли прислухатися до його слів! – все в їхньому подружньому житті було би по-іншому. П’ятеро діток, яких вони погубили в абортах – були б сьогодні радістю і втіхою, і Христина, без сумніву, залишилася б живою. Та й прожили вони ці двадцять років не заради любові, одна мета вела їх по життю: зробити все для щастя і благополуччя доньки. Вона була для них богом, і вони це знали…

А тепер, хоч і занадто пізно, і трагічних помилок не виправити, осиротіла мати в Церкву таки піде. І чоловіка проситиме піти з нею. Треба встигнути навчитися помирати…

Дорогий друже, чи думав ти хоч раз, що усі ми невпинно наближаємося до моменту зустрічі зі смертю? Вона нікого не оминає, вона приходить тоді, коли хоче сама. А скільки твоїх ровесників вже забрала з собою? Її не можна підкупити, або умовити, їй абсолютно немає діла до твоєї краси, становища у суспільстві, чи віку. Вона нікого не повідомляє про час своїх «відвідин». Смерть нікого не поважає і нікого не боїться. Нікого, крім ОДНОГО: ІСУСА ХРИСТА!

Більше про смерть:

Тільки Він Один за весь час існування Землі зміг перемогти смерть і визволити усіх, які були її рабами. А для всіх віруючих у Нього, Христос став Спасителем від гріха, Дорогою Життя. Тепер смерть не має влади над тими, хто живе для Христа, і в кому живе Христос. Діти Божі, заради яких помер і воскрес Ісус, Божий син, – вони не бояться смерті, тому що їхні гріхи прощені і очищені кров’ю невинної Жертви. Вони мають попереду вічність із Богом, Який є любов’ю.

А як у твоєму житті?

Катерина Сотник

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button