Проза

Морок розбитого серця

Морок розбитого серця… Це – густий туман. У ньому, як у темниці, зачинена душа, якій так нелегко визволитися.

Туман, де губляться усі звуки. Туман, який заступає сонце і провіщає пітьму. Це – грозова хмара, що не зважає ні на час, ні на людей. Депресія, зневіра духу, розчарування, сумнів – все вказує на її жахливу присутність.

Морок розбитого серця змінює орієнтири нашого життя. Ми гірше бачимо дорогу. Вмикайте світло. Протирайте вітрове скло. Зменшуйте швидкість. Робіть все, що завгодно, – нічого не допомагає.

Коли вас оточує туман, видимість обмежується, і, здається, завтра ніколи не настане. Коли густа темрява огорнула вас, найщиріші слова допомоги та надії здаються тільки порожніми фразами.

Якщо вас коли-небудь зрадив друг, то знаєте, що маю на увазі. Чи коли залишив чоловік або дружина, чи батьки покинули, ви бачили цю темряву. Якщо ви коли небудь кидали жменю землі на домовину коханої людини чи не відходили від постелі хворого, дорогої вам істоти, то вже знаєте цю грозову хмару. Та якщо ви опинялися у цьому мороці чи він оточує вас і зараз, можете бути впевненими лише в одному – ви не одні. Навіть найвідважні морські вовки втрачали душевну рівновагу перед цим несподіваним мороком. Один комічний актор сказав: «Якби розбиті серця можна було використовувати для комерційної реклами, нас усіх показували б по телебаченню».

Пригадайте останні два-три місяці. Як багато розбитих сердець ви зустрічали? Свідком скількох зранених душ були? Скільки трагічних історій прочитали?
Мої власні спогади вражають мене самого.

Жінка, яка втратила чоловіка в безглуздій автомобільній катастрофі.

Миловидна мати трьох дітей, яку залишив чоловік.

Дитя, яке загинуло під колесами автомобіля, коли виходило зі шкільного автобуса. (Це сталося на очах у матері, яка чекала дитину зі школи).

Батьки, які знайшли свого сина-підлітка мертвим в лісі недалеко від дому. Син повісився на власному паскові.

Цей список можна було б продовжувати, чи не так?

Трагедії, що несуть морок. Як вони засліплюють нас і розбивають наші мрії! Залиште будь-які надії вплинути на світ! Облиште наміри змінити суспільство! Розпрощайтеся з будь-якими планами перемістити гори! Забудьте про все це! Хто-небудь, просто допоможіть пережити цю ніч!

Мука розбитого серця!

Але побудьте зі мною ще мить, щоб стати свідками, можливо, найбільш моторошної ночі в історії. Сцена дуже проста. Ви її швидко впізнаєте.
Сад старих олив. Скеляста земля. Низька кам’яна загорожа. І темна, темна ніч.

А тепер уважно придивіться до цієї картини. Пильно гляньте крізь густе листя. Бачите цю одиноку постать? Бачите цього чоловіка? Що він робить? Він упав долі. Обличчя, на якому змішалися земля і сльози. Кулаки, що б’ють тверду землю. Широко розплющені очі, онімілі від жаху. Волосся, скуйовджене від солоного поту. Що це? Кров на скронях?!

Це Ісус. Ісус у саду в Гефсиманії. Може, ви бачили класичний портрет Христа в цьому саду? Він схилив коліна біля великої скелі. У білосніжній мантії. Руки смиренно складені в молитві. Вираз спокою на обличчі. Над головою німб. Місячний промінь освітлює Його золотаво-каштанове волосся.

Розумієте, я не художник, але можу сказати вам одне. Людина, яка малювала цю картину, не брала за основу Євангеліє від Марка. Зверніть увагу, як пише євангеліст про цю повну страждання ніч: «І приходять вони до місцевости, на ім’я Гефсиманія, і каже Він учням Своїм: «Посидьте ви тут, поки Я помолюся». І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити… І сказав Він до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!» І Він відійшов трохи далі, припав до землі та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: «Авва Отче, – Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!.. А проте, – не чого хочу Я, але чого Ти…» І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: «Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнувати? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, – бадьорий бо дух, але немічне тіло!» (Мр. 14:32-38).

Вдумайтеся у ці фрази: «зачав сумувати й тужити»; «обгорнена сумом смертельним душа Моя»; «відійшов трохи далі, припав до землі».

Чи схоже це на картину святого Ісуса, що відпочиває на долоні Господній? Навряд чи. Для написання цієї сцени Марко використав чорні фарби.

Ми бачимо Ісуса стражденного, напруженого, в боротьбі зі страхом, Який пам’ятає про обставини, чекає втіхи та підтримки. Ми бачимо «страдника, Якого люди покинули» (Іс. 53:3).

Ми бачимо Його у мороці розбитого серця.

Автор Послання до євреїв пізніше писав: «Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, Хто від смерті Його міг спасти» (5:7).

Господи, який портрет! Ісус у стражданні. Ісус на порозі смерті. Ісус покритий не плащем святості, а людських почуттів…

Наступного разу, коли морок поглине вас, правильніше буде згадати Ісуса в саду. Наступного разу, коли вам буде здаватися, що вас ніхто не розуміє, перечитайте 14 розділ Євангелії від Марка. Якщо наступного разу жалість до себе буде переконувати, що вас ніхто не любить, зробіть візит у Гефсиманію. Наступного разу, коли вам захочеться дізнатися, чи дійсно Господь відчуває біль, якого надто багато на цій запиленій планеті, послухайте, як Він молиться серед старих олив.

Більше про страждання:

Знаєте, що я думаю? Побачивши Бога отаким, зі здивуванням дивишся на власні страждання. Ісус ніколи не був більш людиноподібним, аніж того часу. Господь ніколи не був ближче до вас, аніж тоді, коли страждав. Ніколи перевтілення не було настільки повним, як у тому саду.

А в результаті час, проведений у мороці страждання, можливо, – найбільший дар нашого Спасителя. Якщо правда, що саме у муках Бог найбільше схожий на людину, то, може, в нашому стражданні ми побачимо Бога таким, яким Його ніколи до цього не бачили.

Наступного разу, коли вас покличе страждання, будьте уважнішими. Може це саме та мить, коли ви найближче до Бога. Дивіться пильніше. Безперечно, морок розітне рука, простягнута для того, щоб вивести вас із туману.

Макс Лукадо

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button